Слава ЗСУ!

– По-моєму, так значно цікавіше виходить, – Андрій покрутив аркуша з віршем і поклав на купку паперів, відсунувши її на попереднє місце. – Ні, так не можна над прекрасним знущатися, – похитав головою. – Видно, не поетичний день сьогодні, – констатував. – Чи я прискіпливий, чи матеріал попсовий попався? А може, те й інше? Хай там як – проза, проза і ще раз проза нас врятує... Хлопець присунув перший, найбільший стос паперів і поринув у роботу.

О 17.00 спрацювало нагадування, що сьогодні вони йдуть з Тетянкою, його гарною (в усіх відношеннях) подругою, в кіно. За якусь годину журналіст під`їхав до трохи помпезної будівлі кінотеатру «Київ». Дівчина вже чекала в холі, гортаючи якийсь журнал.

– Привіт, кицю! – Андрій обійняв Тетяну. – Ну, як ваші мур-мур? – Наші – чудово! Так давно тебе не бачила... – порушуючи правила пристойності, дівчина подарувала йому палкий поцілунок. Андрій навіть трохи пошкодував, що вони розійшлися.

– О’кей, кицю, ходімо до зали, там хоч темно, а то на нас якось так зиркають... Тетяна пирснула зі сміху й легенько стусонула його ліктем під ребра. Місця були в останньому ряду. Почався сеанс. Точніше, підготовка глядачів до перегляду фільму рекламним роликом-анонсом кінострічок і мультфільмів.

– І тут рекламу втулили, – дивувався хлопець. – Куди ж без неї сьогодні, – безтурботно відказала Тетяна. Хвилин за десять після початку фільму на місця поруч підсіла якась пара. Судячи з обрисів фігур, якийсь «качок» з подругою. Ледь присівши, одразу заходилися щось обговорювати, жуючи попкорн. Потім почали голосно коментувати фільм.

– Вибачте, розмовляйте тихіше – ви заважаєте людям, – увічливо попросив Андрій, який сидів через крісло від здорованя. Сусід на секунду замовк.

– Яким іще людям? Усі люди мовчать. Тобі, чи що? Він відверто напрошувався на неприємності, налаштований учинити розбірки.

– Хоча б і мені та моїй подрузі. – Ну, то вже ваші проблеми, усьок? – Якщо не припините, покличу адміністратора й вас звідси виведуть, – спокійно відказав хлопець. – Шо? Та ти тільки спробуй! Ти, інтелігент! – «качок» простягнув руку, намагаючись вхопити Андрія за шию. Однак «інтелігент» вправно перехопив його зап’ястя й застосував больовий прийом. – А-а, о-ой, та ти-и-и! – заволав здоровань. У кінозалі ніхто вже фільм не дивився, озираючись на задній ряд, де зчинився галас. За хвилину ввімкнули світло й зупинили кіно. З’явився адміністратор з охоронцями. Якби не вони, то широкомасштабної бійки не уникнути б. Нарешті Андрій міг розгледіти супротивника. Кремезний бритоголовий з-під лоба похмуро буравив поглядом, замислюючи щось не дуже добре. Хоча після проведеного больового не поспішав лізти в бійку.

Уже на виході з кінотеатру, куди їх люб’язно супроводили охоронці, здоровань ще раз зиркнув на Андрія, розтираючи руку, й буркнув:

– Не переживай, інтелігент, ще зустрінемось! Обіцяю – розмажу тобі писок! – Може, й зустрінемося, тільки ти бережи руки, а то нічим буде махати! – всміхнувся хлопець.

Бритоголовий щось процідив крізь зуби, заштовхнув супутницю в машину, завів мотор і, скреготнувши гальмами, помчав від кінотеатру.

– Ну й кіно, – задумливо сказала Тетяна. – Підемо в піцерію? – оптимістично запитала. ***