Слава ЗСУ!

«А все ж цікаві люди, ці художники, – розмірковував. – Це ж треба – намалювати Всесвіт! Хіба таке можливо? Та ні, він, мабуть, і не намалював там нічого, просто дзеркала повісив і чутки пустив для самореклами. Це ж постмодерн...»

«А якщо таки намалював? Якщо все те, що він казав, – правда? » – не вгавав внутрішній голос.

Юрій повернув ключ у замку, зачиняючи кабінет.

«То на що ж схожий той «Всесвіт»?»

***

«Консультант і Ко» – молода й динамічна фірма, яка надавала широкий спектр юридичних послуг: від страхування, нотаріату до адвокатського захисту. Центральний офіс, у якому працювала Аліса, знаходився на Подолі, недалеко від Контрактової площі.

Працювати тут дівчина почала ще під час навчання, на четвертому курсі. Спочатку на так званий «парт-тайм», а після отри

мання диплома перейшла на повний робочий день. Батьки були проти, особливо тато. Він постійно переконував кинути роботу, мовляв, зможе забезпечити доньку фінансами до кінця навчання, а після закінчення університету вона ще напрацюється... Але Алісу ці вмовляння тільки ще більше переконували в необхідності працювати й ставати самостійнішою. Тим паче, що практично всі знайомі уже мали власне джерело доходу.

Незважаючи на невеликий штат співробітників і розміри офісу, фірма мала таку купу замовлень, що ледь устигала справлятися. Можливо, заслуга в цьому їхнього директора, Віталія Віталійовича, з його численними зв’язками в бізнесових та фінансових колах, а, можливо, ситуація в країні така, що потреба в послугах юристів зростала.

Темпи роботи також були дай Боже, як, власне, і скрізь. Аліса частенько залишалася ще на годинку після роботи, щоб завершити задумане. При цьому примудрялася ходити до басейну, а віднедавна й на йогу. В суботу фірма офіційно не працювала, але стало своєрідною негласною нормою приходити сюди й у цей день. Адже не з усіма матеріалами вони могли працювати поза межами офісу...

Найчастіше Аліса надавала консультації з земельних і цивільно- правових питань. Уже кілька разів, до того ж успішно, брала участь у судових засіданнях як адвокат.

Невеличку офісну кімнатку вона ділила з Олею, також недавньою випускницею, щоправда Києво-Могилянської академії. Оля була повною протилежністю Аліси. По-перше, справжня блакитноока блондинка, по-друге, жайворонок і любителька почати роботу радше на годину раніше, ніж потім засиджуватися в офісі вечорами. Шеф жартома любив називати їх сестрами-близнючками.

– Учора були в театрі. Якраз москвичі гастролюють... – відірвалася від паперів Оля. – Невже Діма погодився? – засміялася Аліса, бо знала, що хлопець, з яким зустрічалася колега, крім комп’ютерів (і Олі, звичайно) нічим більше не цікавився. – Я сама була здивована, але це була його ідея, – знизала плечима дівчина. – Хоча, ти знаєш, він увесь вечір продрімав у мене на плечі, – зізналася. – Наступного разу беріть квитки до цирку. Там барабани так б’ють, що піднімуть кого хочеш. Я б і сама не проти згадати дитинство, – Аліса зітхнула, – але ні з ким...

– Так і не помирилася з Алексом? – А ми, власне, й не сварилися, – Аліса зітхнула. – Просто розбіглися... – Нічого, от побачиш, твій лицар незабаром знайдеться, – підбадьорила Оля і спохопилася: – От забувака, мені ж до клієнта на одинадцяту! – вона вхопила теку й зникла за дверима. У кімнаті столи стояли літерою «Г», тож юристки не заважали одна одній. Крім комп’ютера, кожна мала ще й окремий телефон. І зараз саме сигнали Олиного апарату й відірвали Алісу від роботи: