Слава ЗСУ!

– Алло, компанія «Консультант і Ко» вітає вас. Чим можемо допомогти? – Аліса взяла слухавку. – Доброго дня, прийміть, будь ласка, факс від компанії «Грізлі ». Це терміново, чекатимемо на відповідь.

Аліса аж здригнулася від несподіванки.

«Компанія батька Алекса? Точніше, вже самого Алекса», – з подивом відзначила. І треба ж так, звернулися за консультацією саме до них, практично до неї...

Загув факс, і на аркуші рівними рядочками з’явився текст із вкрапленнями якихось цифр. Аліса пробігла лист очима. Справа стосувалася купівлі якоїсь власності, й Оля, напевно, мала консультувати з цього приводу.

«Гаразд, читати чужі документи негарно, особливо, коли можуть за цим застати», – Аліса про всяк випадок зробила собі копію й поклала аркуш з факса Олі на стіл.

***

Простора кімната квартири, в яку нещодавно перебрався директор, видавалася йому тепер якоюсь незвично маленькою. Олексій кружляв нею туди-сюди. Була третя ночі. Йому не спалося.

«Подивитися зараз?» – гризли сумніви.

Та ніяк не наважувався. Пояснював це випадком зі свого дитинства, повагою й цінуванням мистецтва, особливостями характеру… Та все одно вже кілька днів не міг нормально спати. Цікавість і витрачені гроші таки брали своє.

Зрештою, Олексій Іванович стомлено підійшов до дзеркала. На нього дивилося обличчя з темними колами під очима, розкуйовдженим волоссям і рясною щетиною.

– Так, – рішуче сказав і простягнув руки до скла…

Частина друга

Що назовні = те й усередині

Листок 1

П П огодьтеся, що подорож поїздом – по-своєму особливий спосіб пересування. Цей перестук коліс, ритмічне похитування вагона, пейзажі, які поволі пробігають за вікном. А стійкий запах ковбаси, змішаний з ароматами нарізаних помідорів, сала, цибулі та свіжого житнього хліба! І, звісно, гарячий чай та брязкіт склянок у підстаканниках…

У потязі Андрій завжди почувався ніби в іншому вимірі. Вагон формував якийсь своєрідний, загадково-таємничий простір, де навіть час поводився по-особливому. Не світ, а саме простір. Бо світ не має меж, принаймні видимих, а от простір формується тільки тоді, коли з’являються межі. Тут Андрієві пригадалася бесіда з Сан Саничем про людські обмеження. І він знаходив паралелі. Хоч як важко це визнати, ми часто живемо не в світі, а тільки у своєму, штучно створеному просторі. У цей простір уміщується власна оселя, робочий офіс, магазини, в яких щось купуємо, дороги з дому до магазинів і роботи й навіть усілякі кінотеатри, театри, ресторани, кав’ярні. Більше того, цей простір – наші рідні, близькі, друзі й знайомі, начальники і підлеглі, батьки і діти. І в більшості випадків, з часом наш простір стає вужчим і вужчим. Ми все частіше ізолюємося від світу і можливостей, при цьому не забуваємо скаржитися, які важкі настали часи, як погіршилася людська натура, і як держава, уряд, суспільство, Папа Римський чомусь не можуть про нас же подбати… Простір звужується ще більше, затягується, як пасок на шиї самогубця. Простір убиває ЛЮДИНУ. Повільно й упевнено. Виходити за рамки звичного простору – значить, прагнути стати ОСОБИСТІСТЮ. Бути постійно присутнім у СВІТІ, бути повністю для нього відкритим – це робить людину МАЙСТРОМ.