Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Андрій випростався в кріслі, витягнувши руки з кишень спортивної куртки, зняв затемнені окуляри, з цікавістю розглядаючи незнайомця. Перед ним стояв і всміхався на всі 32 зуби описаний вище панок.

– Перепрошую, що потурбував, та, може, підкажете, як дістатися до цієї вулиці? – чоловік простягнув папірець із нечіткою, нашвидкуруч нашкрябаною назвою. – Гм-м, підкажу, – Андрій ледве розібрав написане. – Це в районі метро «Дорогожичі». Як вийдете – запитайте в перехожих, хай розкажуть – там недалеко… Або гляньте по карті… Маєте карту? – Маю, але не Києва, – засміявся незнайомець. – То тримайте мою! – Андрій витяг із внутрішньої кишені куртки атлас столиці. – Вона вже трохи застара, давно хочу купити нову. Ваша вулиця тут, напевно, є, тож, гадаю, розберетеся.

Чоловік узяв атлас і подякував. Як не дивно, а вчинок Андрія для незнайомця був ніби зовсім звичайнісіньким, буденним – буцімто йому щоразу по прильоту в аеропорт дарують атласи. Хоча, хто зна, може, так воно й було. Бо дивний пан зник у терміналі аеровокзалу, залишивши Андрія в легкій задумі.

Однак, почувши оголошення про прибуття літака з Франкфурта- на-Майні, хлопець схаменувся й мерщій побіг до контрольного терміналу, на ходу дістаючи диктофон. Cаме цим рейсом прилітав посол, у якого Андрій мав узяти інтерв’ю про останні події, що трапилися в Німеччині й докотилися в Україну.

Перед входом до відділення контролю аеропорту вже зібрався добрий десяток журналістів.

«Ще б пак, подія ж неординарна!» – усміхнувся Андрій.

Відверто кажучи, працювати репортером хлопець не любив, та й не дуже виходило. Тому шеф, Борис Едуардович, і «заслав» його на цю «каторгу», чи то пак – на підвищення кваліфікації.

***

Тим часом у іншій частині аеропорту високий русявий парубок стояв, обіймаючи наречену. Знаєте, як у тих прощальних сценах у кіно. Він – трохи повненький вайлуватий красень із зализаним набік чубом, у стильних джинсах і сорочці в смужку. Вона – струнка, чорноброва, кароока красуня в коротенькій спідничці, зеленій блузці та легенькій жилеточці. Дівчина відлітала на півроку стажуватися

– переймати досвід дизайнерської майстерності в американських колег. А Юрій залишався тут, чекати й готуватися до весілля, яке мало відбутися одразу після її повернення. За якусь годину кохана залишить свого обранця й неньку Україну, полетить у далекі краї на літаку вітчизняних авіаліній, де буде нудьгувати за домом, рахуючи дні до їхньої зустрічі... «Хоча, мабуть, ні, Оксі точно не нудьгуватиме», – несподівано для себе відзначив Юрій. Чомусь був у цьому впевнений, і на душі якось так неприємно зашкрябала кішечка.

Ураз цю зовнішню ідилію безпардонно порушив чоловік, який невідь-звідки з’явився й налетів на закохану парочку, ледь не впустивши свого шкіряного портфеля.

– Перепрошую, панове... – і він помчав далі, незграбно розмахуючи чемоданчиком і якоюсь брошурою.

«Зараз почнеться…» – тільки й устиг подумати Юрій.

– Ах ти ж!.. – закричала вслід Оксі, перетворюючись із чарівної красуні на таку собі стервозну дівулю. Юрій поморщився й поправив окуляри. Робив так завжди в подібних ситуаціях. А вони, як це не сумно констатувати, останнім часом траплялися частенько.

– … дивися куди преш, окуляри купи! – завершила тираду наречена. – Оксі, Оксаночко, ну заспокойся, – Юрій узяв кохану за лікоть. – Ходімо краще нагору, тобі вже час митний огляд проходити, щоб не запізнитися... Дівчина пирхнула, та об’єкт агресії вже розтанув десь у натовпі й розбиратися, по суті, було ні з ким, вона знову стала «слухняною дівчинкою».

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар