Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Бач, навіть «перепрошую» сказав. У нас так рідко вибачаються... А яка ж милозвучна наша мова! – заспокоював Юрій супутницю. – Якби вона була така милозвучна, то я б нею вже співала! – похмуро кинула Оксана, піднімаючись сходами. Вони зупинилися перед пунктом митного контролю. Все, далі Оксана мала йти сама. Юрій, відчуваючи якусь незручність, обійняв наречену й міцно-міцно поцілував.

– Щасливої дороги, люба… І бережи себе, гаразд? – хлопець подивився коханій у вічі й помітив якийсь незнайомий дивний вогник. – Бувай, любий, – як лисичка, хитро примружилася та. – А за мене не хвилюйся, па-па…

Ох і не подобалося чомусь останнім часом Юрію оце її «па-па».

«Та що вдієш, усі люди різні, мають різні звички... Зате готує

вона смачно та й у ліжку просто бомба...» – філософськи думав, махаючи на прощання й поправляючи окуляри. «Перепрошую...» – чомусь знову згадалося.

***

Поступово наближалася матінка Земля. Ось уже літак проскочив зону хмар і тепер у віконце (кому, звісно, пощастило отримати місце біля ілюмінатора) можна було розрізнити не більші за сірникові коробочки, акуратно розкидані на зелено-чорному тлі будиночки, малю-юсінькі мурахи-машини й чорні смужечки шосе, по яких

ті повзли. Літак хижою птахою робив кола й спускався все нижче й нижче до своєї здобичі – шматка бетонної посадкової смуги.

Раніше цей момент був для Аліси найнеприємнішим. Її вестибулярний апарат просто не витримував перевантажень під час посадки й злету. Ото довелося батькам намучитися з нею! При їхньому- то режимі перельотів…

Коли літак зупинився, в салоні зааплодували пілотам, висловлюючи вдячність за безболісне повернення з неозорої блакиті на рідну землю. Укотре вже не надто новий «Боїнг-723» і його екіпаж благополучно завершують рейс «Франкфурт-на-Майні – Київ». Вільних місць у салоні немає, майже всі пасажири – жителі України. Німців набереться з десяток.

Хоча додому Аліса поверталася з Франкфурта, тиждень провела в Берліні, працюючи консультантом з міжнародного права для батька, Григорія Петровича, повноважного посла України в Німеччині.

Пан посол і секретар-аташе першими спускалися трапом. Аліса йшла на кілька сходинок позаду, уважно дивлячись під ноги, адже була на високих підборах. Її чорняве волосся розвіював легенький вітерець, а консервативний діловий костюм тільки підкреслював дівочу вроду.

– Дозвольте вам допомогти, – раптом почула поряд чийсь доброзичливий голос. То був чоловік середнього зросту, в солідному костюмі, легенькій куртці, з невеликою чорною валізою. Він галантно підхопив її під лікоть і довів до кінця трапа.

– Усього вам найкращого, – всміхаючись, просто побажав незнайомець. – Дякую, хай і вам щастить, – трохи здивовано звела брови на такі манери Аліса. Чоловік, не озираючись, рушив до автобуса, який доставляв пасажирів до терміналу. Аліса ж разом із батьком, його секретарем і охоронцем поспішила до автомобіля, що чекав на них неподалік.

Службове становище батька зобов’язувало тримати певну дистанцію від громадськості. Хоча парадокс полягав у тому, що сам Григорій Петрович значною мірою й представляв цю «громадськість » на міжнародній арені. Але, як любив примовляти його секретар- аташе: «Береженого й Бог береже».

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар