Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

***

Літаки Олексій не дуже любив. Особливо впав рівень довіри до цих «металевих бляшанок із крилами» після подій 11 вересня в Сполучених Штатах Америки. Тому він просто стояв біля автомашини, скептично спостерігаючи за юрбами з валізами, які снували туди-сюди з усім цим своїм скарбом.

Неподалік розмістилися машини кількох телевізійних каналів. Метушилися репортери й оператори, приводячи техніку в «бойовий стан».

«Напевне, сьогодні ми не побачимося… Та воно й на краще… Бізнес і жінки – несумісні, – непоквапом текли думки Олексія, а потім крива посмішка промайнула обличчям і він гмикнув: – Часом...»

Несподівано, ніби з-під землі, перед ним з’явився громадянин зі шкіряною валізою. Як не дивно, чоловік не привертав до себе жодної уваги, однак його чорний портфель, що вилискував на сонці, ще й як вирізнявся! Панок упритул наблизився до Олексія і прямо під ніс хлопцеві тицьнув атлас Києва.

– Мені потрібно сюди, – безапеляційно мовив, вказуючи пальцем у карту й широко всміхаючись. – Які тут у вас розцінки? – Це вам не таксі, шановний, – крізь зуби процідив Олексій. – Ой, справді? Тоді дуже-дуже перепрошую! Треба ж так... Незнайомець поплескав Олексія по плечу, круто розвернувся й помчав до інших машин. Здавалося, він просто не хотів помічати надокучливих таксистів, які зграями оточували кожного, хто виходив з аеропорту. Чи, може, це вони його не помічали?

– Перепрошує він, – пробурчав Олексій, приходячи до тями. – Ну й нахаба! Сплутати мене з якимось таксистом! Нечувано! – А ти чого там розслабився, гав ловиш? – гримнув на гладенько поголеного водія-охоронця, який незворушно сидів у машині. – За що я тобі плачу? – Ну-у, за охорону… – Баранки гну! То охороняй! І не підпускай до мене всіх підряд! – Буде зроблено, Олексію Івановичу! – водій миттю вислизнув із машини і став поруч. – Сподіваюся, що дійшло, а то… Але Олексій не закінчив свою настанову. На виході з аеропорту він якраз угледів людину, на яку очікував.

Корінець другий

З З адзвонив будильник. Андрій розплющив очі, простягнув руку, зупиняючи пронизливий звук. Трохи сфокусувавши зір, побачив на підсвічуваному в напівтемряві годиннику «6.30».

– Хто рано встає … – задекламував, вилазячи з ліжка, – той усіх дістає! – приказку ще зі студентських років життя в гуртожитку. О, як це було давно й недавно! Як близько й далеко водночас! Та гаяти час на подібні роздуми Андрій не став. Починався новий тиждень, і його творчий графік на сьогодні був досить насиченим. Як, власне, і завжди.

Перш за все, ранкова зарядка. Гарненько потя-я-ягнути затерплі м’язи, ро-оз-з-працювати суглобики та й підштовхнути кров жвавіше бігти по звичному руслу. Розминку Андрій проводив у кімнаті, а от спеціальні вправи – на вулиці. На щастя, поруч був парк. Для хлопця здоров’я, як це не по-економічному звучить, було капіталовкладенням. І чим більше він укладав, тим вищими, вважав, будуть відсотки – стійкість до хвороб і стресів, творча активність і триваліше життя.

Ранкове повітря приємно збадьорювало. Сонечко заливало теплим золотом усе довкола й ніжно гладило своїми променямирученятами. Вітерець злегенька дмухав свіжістю з приємним присмаком осені, зібраним із ароматів трав, квітів і листя. На деревах відчайдушно цвірінькали горобці, а дятел з ентузіазмом вистукував азбукою Морзе відому тільки йому шифрограму.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар