Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

прямують зустрічати Новий рік у Карпати.

Та ось головного практично ніхто не помічає, бо воно видається занадто очевидним і само собою зрозумілим. Найважливіше ж те, що саме тут, у горах, кожен стає ближчим до неба й до своїх мрій. Тільки залишивши свою одно-, дво-, три-чи еннокімнатну квартиру в місті-мегаполісі, людина нарешті виривається з «простору» в СВІТ. Тут дихається легко й невимушено, адже всім вистачає чистого повітря. Тут замість відлуння звуків автомобілів, трамваїв, метро нарешті можеш почути шепіт своєї душі. А ще – зустрітися віч-на-віч із чимось дуже-дуже величним, безмежним, неосяжним…

Минула година, як налаштований на хвилю національного радіо приймач сповістив про початок Нового року. Шампанське й «Живчик» майже випили, бутерброди як не з’їли, то принаймні понадкушували, бажання на рік, що почався, загадали.

Андрій стояв на подвір’ї і вдихав на повні груди свіже карпатське повітря. Хатинка, де вони святкували, прилаштувалася на схилі, з якого виднілося майже все селище, розкидане по невисоких горах. Із вікон будиночків лилося медово-тепле світло, з димарів клубочився пухнастий дим. Де-не-де спалахували вогники салютів і долинала весела музика чи пісня.

Хлопець дивився на небо. Зараз йому здавалося, що ніколи не бачив такого гарного небокраю з мільярдами розсипаних зірок. Складалося враження, що варто лише стати навшпиньки – і можна зачерпнути в пригорщі десяток-другий цього скарбу та покласти до кишень. А ще він відчував, трохи невиразно й неясно, щось таке, що поступово наповнювало душу теплим світлом. Андрій відчував присутність і близькість, тут чи, може, у Всесвіті, рідної душі, коханої, яку так довго й наполегливо шукав. Вдивляючись у розсипи зірок, він ніби бачив обличчя, чарівну усмішку судженої...

Аж тут щось зі свистом вдарило в плече. Ще одна сніжка пролетіла поруч з вухом. Романтичний настрій враз розвіявся. Це друзі насиділися біля теплої печі й вирішили розважитися.

Не чекаючи, поки його закидають сніжками, журналіст і собі швиденько зліпив кілька снігових «гостинців» і відправив у гурт, що гиготів неподалік.

– Тепер тримайтеся! – пішов атакувати.

***

Навіть після святкування Нового року Аліса прокинулася рано

– вже о сьомій, не могла більше спати. «Мабуть, звичка – вставати раненько на роботу», – роздумувала в ліжку. У іншій частині кімнати спав брат і хропів батько, а неподалік у куточку мерехтіла вогниками гірлянд новорічна ялинка. Під зеленою красунею вже лежали акуратно запаковані подарунки з іменними листівками, щоб, бува, не сплутати, кому який.

Аліса пригадала, як у дитинстві вони з Вовою намагалися прокинутися раніше, щоб першими дістатися до довгоочікуваних сюрпризів. Як і сьогодні, зазвичай першою прокидалася саме вона. Брат був ще той сонько, навіть подарунки Діда Мороза для нього недостатній стимул вставати раніше.

А ще, коли дорослі відправляли їх спати, вони завжди намагалися підгледіти, як Дід Мороз приносить подарунки. Що й казати

– це довгенько не вдавалося. І тільки в класі шостому Аліса нарешті розкрила таємницю невловимого Дідуся. Полежавши ще хвилин десять, Аліса не витримала й зіскочила з ліжка. Потягнувшись, заходилася будити чоловіків:

– Анумо вставати, нарід! Час подаруночки розпаковувати! На диво, батько й брат особливо не опиралися. Мабуть, дався взнаки тривалий час спільного життя з Алісою, а може, рік такий настав. Хай там як, а вони швиденько залишили теплі постелі й заходилися роздивлятися новорічні сюрпризи.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар