Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Так, але... – Та річ не в тім, – редактор зупинив його владним помахом руки. «Як бувалий патрицій у сенаті», – подумав Андрій.

– Я тебе покликав ось для чого, – покрутив у руках свою знамениту чорнильну ручку, подарунок від колег з Греції, де колись працював, і встав з-за столу. Він часто так робив, перш ніж сказати щось важливе. Пройшовшись туди-сюди з нахиленою головою та руками за спиною, зрештою зупинився перед Андрієм і картинно закинув голову:

– Молодець! – потиснув хлопцеві руку. – Ви, Андрію, вже давненько працюєте у нас, сумлінно працюєте. І, – шеф урочисто підняв вказівний палець, – нарешті... нарешті фінансові справи редакції дозволяють збільшити вашу ставку на ту суму, яка є більш... м-м-м... відповідною на сьогоднішній момент, – Борис Едуардович простягнув Андрію папірець з цифрами. Той ледь не впав зі стільця. «Не менше, ніж у два з половиною рази! Стільки й не сподівався! » – хлопець заходився дякувати.

– Вітаю, вітаю! Головне, пам’ятай, що вдячні читачі, а не тільки гроші, хай будуть тобі найвищою нагородою. Успіхів! До свого кабінету Андрій просто летів, мов на крилах. Він почувався казково багатим. Точніше, окриленим і казково багатим, таке формулювання подобалося більше.

«І все ж це неймовірно! Невже наші бажання так легко здійснюються? »

***

На Різдво Юрію стало значно ліпше. Кашель майже пройшов, та й температура не піднімалася більше норми. Хоча й почувався ще досить кволим, зате більш-менш міг усвідомлено думати, й навіть апетит проклюнувся.

Сьогодні він молився. Молився Богу, присутність якого почав відчувати зараз, хоча до цього моменту нічого подібного не відав ніколи. Несподівано для себе пішов до Лаври. І не тому, що бачив у цьому якийсь обов’язок. Просто відчував глибинну потребу доторкнутися до чогось світлого, відчути святий і чистий спокій, безмежну любов Бога. У церкві бачив багато людей. Однак більшість була і тут, і десь далеко. Вони хрестилися й кланялися, а він усвідомлював, що ритуал так само може підмінити істину, як щоденне поливання вазонів – спілкування з природою.

Після різдвяних свят Юрій зрештою наважився звернутися до лікаря. Якщо чесно, завжди з острахом ішов до поліклініки. Думки про силу-силенну найжахливіших болячок, помножені на багату уяву, вже самі по собі викликали нездорові відчуття. Однак зараз уже нікуди не дінешся.

У кабінеті в білих халатах сиділи хлопець-практикант і лікар, років за сорок.

– Так, Максиме, я огляну хворого, а ти дивись уважно й усе занотовуй. Терапевт довго слухав його груди й спину через стетофонендоскоп.

– Палите, – запитав-констатував. – Так, е-е палив... – Хронічний бронхіт, – виніс вердикт лікар. Швидко й нерозбірливо начеркав у картці й виписав рецепт – купу якихось пігулок. Практикант почитав рецепт і собі дописав туди латиницею кілька пунктів. – Ти що робиш? – суворо запитав лікар. – Та ось ромашку й деревій виписав... Ви ж самі казали, що треба більше народну медицину, а не синтетику застосовувати. – Ну казав, казав на свою голову, – махнув рукою лікар. – Хай поп’є, гірше не стане. Практикант підморгнув Юрію і простягнув рецепт. Ураз двері кабінету відчинилися – на порозі з’явилася сердита огрядна медсестра передпенсійного віку.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар