Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Про конкурс Аліса дізналася зовсім випадково. Мабуть, настільки ж невловимо-загадково-випадково кожен дізнається про всі важливі речі в житті. Для участі в конкурсі фоторобіт потрібно було подати заявку, заповнивши аплікаційну форму. Ще довше – місяць тривала подача конкурсних портфоліо з десяти обов’язкових і однієї «королівської» роботи. Аліса вагалася.

Вона мала десятків два гарних чорно-білих і кольорових фотографій. Однак вони «гарні» тільки на її думку чи за відгуками найближчих знайомих і друзів. Тут же буде ціла комісія з найкращих, найприскіпливіших експертів. І зовсім не факт, що її фотороботи вони оцінять так само високо. Це можна розглядати як пробу своїх сил: подумаєш, не вийшло – не такі вже вони гарні в тебе… Але Аліса знала, що оцінки, які отримає, будуть для неї дуже важливи

ми. Такий уже мала своєрідний характер. Крім того, критику, навіть справедливу, вона завжди сприймала досить непросто.

Минула година, як дівчина повернулася з офісу, та все сиділа в улюбленому кріслі й, обхопивши коліна, думала. І не знала, що ж його робити.

І вже, певно, махнула б на всю цю затію рукою, аж їй згадався журналіст, з яким, за досить комічних обставин, познайомилася у Ворохті. Аліса мимоволі всміхнулася.

Тоді вона запитала, чому Андрій подерся на одну з найвищих гірок, коли жодного разу не ставав на сноуборд, і чи не краще було б спочатку потренуватися на безпечних спусках? Хлопець відказав, що тільки тоді, коли випробовуєш себе в найскладніших з доступних випробувань, викладаєшся на всі сто, можеш зрозуміти, чого вартий, чого досягнув, а над чим іще треба попрацювати. Адже стоячи по коліна у воді, ніколи не навчишся плавати.

Позиція журналіста дуже імпонувала Алісі. Така собі трохи наївна, дещо мудра, повністю життєва, а не абстрактно далека філософія.

«А, хай буде, що буде. Подамся на конкурс – і крапка. Випробую, зрештою, себе та свою майстерність. Програю – що ж, доведеться ще попрацювати над технікою. Не більше й не менше. Бо якщо сидітиму так, як зараз, то не дізнаюся, чи справді гарні фото виходять, чи мазня якась. А те, що знайомі скажуть чи подумають… » – Аліса голосно засміялася, аж розбудила кішку, яка лежала поруч біля каміна.

Дівчина поспішила до робочого столу. Тут почала викладати з теки папери, які взяла з роботи додому і з якими хотіла ще попрацювати. Паралельно вже прикидала, які ж фотографії представити на конкурс.

Пізно ввечері, розібравшись з документами, Аліса відклала все і, підійшовши до стереосистеми, ввімкнула радіо. Вона дуже полюбляла ці вечірні радіохвилі з їх неквапливими, некрикливими ведучими, класичною музикою. Здавалося, що від них віє якимось загадково-заспокійливим теплом, затишком. Віднайшовши улюблену хвилю FМ, дівчина розчинилася в ритмах й почала кружляти кімнатою. Підхоплена цим вихором танцю Анфіса стала її партнеркою. Кішка невдоволено нявкала від різних поворотів і переворотів, що дісталися їй цього вечора. Однак відчуваючи піднесено-рішучий настрій господині, не дуже опиралася, знала – довго мучити не

будуть. Зрештою музика віденського вальсу сімнадцятого століття завершилася й Анфіса отримала свободу.

«А зараз, – мелодійно мовив диктор, – ми на кілька хвилин зануримося в мистецтво. Нашим провідником у ньому буде відомий художник, класик європейського постмодерну кінця 90-х … р-р-р...»

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар