Слава ЗСУ!

– Аліса так і не почула, хто ж то був, через перешкоди в трансляції, але здогадалася, що, напевно, це той самий художник, в якого викрали картину. Ще тоді, як вона була з батьком у Німеччині. «Як ви здогадалися, – вів далі ведучий, – ітиметься про одну з останніх його робіт – картину «Всесвіт». Саме її викрали невідомі, й саме ця робота наробила стільки галасу в пресі й на телебаченні… хр-мм...» – знову якісь радіоперешкоди.

«Отож, чи можливо відобразити Всесвіт на одному-однісінькому полотні? Не поспішайте казати «ні», шановні слухачі. Хіба не чуються відлуння Всесвіту в музиці класиків – Баха, Вівальді, Шопена? Хіба не пронизана вона цими таємничими ритмами? Чому ж художник за допомогою пензля не може відтворити ці ритми? Утім, чи справді це вдалося українському постмодерністу, ми, напевно, так і не дізнаємось. Адже він сховав свій витвір за двома дзеркалами, що, погодьтеся, також досить символічно. Ти шукаєш очима «Всесвіт», а бачиш себе, своє відображення. Чим не жарт справжнього генія? Але, знаєте, я чомусь переконаний, що за тими двома дзеркалами все ж щось таки було… Щось справді величне і достойне назви. Я також вірю, як і сам митець, що роботу знайдуть та повернуть. І картина по праву стане достойною окрасою однієї з відомих галерей світу», – голос ведучого ставав урочисто-печальним. Скрипка заграла якусь незнайому сумну мелодію-вступ.

Аліса все ще стояла посеред кімнати і, сама не знаючи чому, дивилася на шкалу приймача.

«Точно! Я назву свою підбірку фотографій «Всесвіт», на знак поваги до цього відомого українського митця!» – аж заплескала в долоні й знову почала кружляти кімнатою під ритм нової мелодії.

***

Новий червоний «Феррарі» мчав містом. Хоч Київ здивувати дорогими авто не можна, все ж на таку машину задивлялися всі. Мимоволі кожен відразу запитував себе:

«Скільки потрібно заробляти, щоб кататися на такій машині? Скільки років-життів при сьогоднішній зарплаті, темпах інфляції та політичній ситуації в країні потрібно, щоб купити таку?»

Час від часу водій «Феррарі» вловлював деякі з цих стурбованих поглядів і холодно посміхався. За кермом такої лялечки Олексій Іванович відчував, як у ньому кипить енергія, справжня агресивна енергія, готова в будь-який момент спопелити всяку перешкоду на його шляху. Сидячи в новенькому червоному спортивному «Феррарі », почувався хижаком на полюванні. Еге ж, власників таких авто в столиці можна було перелічити на пальцях, причому однієї руки. Крізь затемнені окуляри Олексій усе одно відчував, як його засліплює проміння слави.

Світлофор. Останніми днями найулюбленішою забавкою Олексія стало обганяти всіх зі старту на світлофорі. Залежно від двигуна та майстерності водія зазвичай минало дві-чотири секунди, поки машина після того, як загоралося зелене світло, рушала з місця. У Олексія «Феррарі» легко робив це за одну секунду. Та й то це був режим, коли не дуже зношувалися такі шалено дорогі шини. А бачити після цього ошалілі обличчя водіїв!

Так і зараз – праворуч від «Феррарі» стояв чорний «Ніссан», ліворуч – «Тойота». Жовте світло. Водії, певно, вже натисли газ і ось-ось рушать. Зелене світло. Олексій плавно витискає кнопочку турбо, розташовану прямо на кермі, як у пілотів «Формули-1», і залишає очманілих суперників далеко позаду, не даючи їм жодних шансів.