Слава ЗСУ!

Хлопець задоволено реготав у своїй кабіні.

«Невже справді думали обігнати мій «Феррарі» на своїх інвалідних візках? На тих таратайках?» – звертався до уявних водіїв і мчав далі проспектом.

Інша забава для директора компанії – підрізати машини, мотоцикли, велосипедистів, які їхали найближчою до бруківки смугою. Він вважав, що ті, хто їде по першій смузі, просто не достойні бути на дорозі, а тому не відчував жодних докорів сумління.

«Та-ак, трохи правіше – і вишнева «дев’ятка» ледь встигла зупинитися перед телеграфним стовпом… Їдемо далі. Ов-ва, якийсь герой на спортивному мотоциклі! І не холодно йому взимку, анумо додому грітися!» – Олексій знову повертає кермо трохи вбік.

«У-у який! Він ще й газує! Утекти надумав? Ану геть з дороги!»

– Олексій увесь зібрався, міцніше стиснув кермо шкіряними рукавичками. Ще поворот – та водій мотоцикла знову встиг виїхати попереду машини. Голова мотоцикліста в шоломі на мить повернулася в бік кабіни.

«Підглядаєш? Ану-ну, ще трохи, ну…» Однак хитрий водій мотоцикла просто звернув у провулок, який не помітив Олексій, повернувши так різко, що аж дим з-під коліс пішов.

«А! Боягуз! – процідив крізь зуби Олексій. – Утік, ну й грець з тобою!» – подивився вслід мотоциклісту й ледь устиг повернути ліворуч – трохи не врізався в припаркований на узбіччі «Москвич». Тільки висувне праве дзеркальце заднього бачення зачепило автомобіль і, відлетівши, залишилося десь на дорозі.

«От халепа, – скривився Олексій, – ну, мотоциклісте, твою…»

Ще з півгодини він гасав вулицями, намагаючись знову впіймати примарного «вершника на мотоциклі». Та його ніде не було видно. Злий, як чорт, директор зрештою поїхав до офісу. Там улаштував справжню прочуханку всім, хто траплявся йому на шляху. Заспокоївся тільки під кінець робочого дня. Як-не-як, а на вечір призначено побачення.

Він приїхав прямо до під’їзду її будинку на Липках. Машка побачила «Феррарі» й кілька секунд глипала, неспроможна видавити з себе бодай слово. Олексій вийшов з машини й майже під руки затяг дівчину всередину.

– Вау, яка тачка! – отямилася супутниця. – А то! – гмикнув задоволений справленим враженням власник «Феррарі». – Слухай, а чому з мого боку дзеркала немає? – запитала дівчина на свою голову. – Е-ех, Машко, Машко… – намагаючись приховати досаду й злість, поволі протягнув Олексій. – То мовчиш, а то щось як ляпнеш не в тему… Мода така зараз, мода…

Листок 4

У У роздягальні вже нікого не було. Зі спортивної зали долинав тупіт босих ніг. Певно, вже почалася розминка. Не гаючи часу, Андрій перевдягнувся. «Знову запізнився. А все через якогось навіженого на «Феррарі». Тепер доведеться півсотні штрафних відтискань робити… – зітхнув, обв’язуючи кімоно поясом. – Хоча, з іншого боку, сильнішим я стану, а не він!»

Андрій устиг якраз на кінець розминки. Майже все тренування він разом з партнером відпрацьовував на маківарі комбінації ударів. Здавалося б, що тут складного, лупцювати якусь маківару? Однак, якщо робити це неправильно, невмілою рукою, шкіра на кісточках здирається, а оголене «м’ясо» ой як довго заживає! Андрій переконався в цьому на власному досвіді після перших занять з цим чудовим тренажером. Після чого неабияку увагу приділяв техніці удару, бо ж ходити з розбитими кісточками зовсім не кортіло.