Слава ЗСУ!

Після маківарі він відпрацював п’ять спарингів поспіль з різними супротивниками. Потім на шістнадцятьох сміливців старшої групи, які мали мужність сьогодні з’явитися в залі, чекало двадцять незабутніх хвилин фізо.

– Швидше, швидше, хто так відтискається? – командував тренер. – Я ж сказав, ноги на лавочку, коліна не опускаємо… Так, неатестовані – тридцять вистрибувань, атестовані – п’ятдесят. Пішли! Руки! Руки на коліна не опускаємо! Вище! Для розвитку м’язів преса вони виконували сьогодні дві вправи з інтригуючо-загадковими назвами для невтаємничених: «блокнотик » і «книжечка». Тільки не подумайте, що це якось пов’язано з письмовою чи інтелектуальною роботою. «Блокнотик» виконується так: лягаєте на підлогу, зігнуті в ліктях руки тримаєте перед собою, одночасно піднімаєте корпус і зігнуті коліна вгору, назустріч і – вихідне положення. «Книжечка» відрізняється тільки тим, що у вихідному положенні руки повністю випрямлені за головою, при підніманні корпуса ви намагаєтеся торкнутися пальцями рук пальців на ногах, ноги також прямі й піднімаються назустріч рукам.

Тих, хто особливо притомився, тренер «підбадьорював» ударами справжньої бамбукової палиці.

«І де взялася в нього ця палиця?» – витираючи піт, що заливав очі, подумав Андрій.

Його палицею сьогодні не почастували. Старався! А секрет успіху простий. Його відкрив ще на першому занятті один з найкращих бійців федерації – Антон.

«Якщо будеш намагатися зробити сто відтискань зі ста – майже напевно нічого не вийде, і ти зробиш менше. Якщо ж намагатимешся зробити сто десять зі ста – ось тоді сто зробиш залізно!»

Відтоді Андрій дотримувався цього правила-настанови й викладався на всі сто десять. Яким би дивним і садомазохістським не здавалося правило, однак помітив, що воно реально спрацьовувало!

Зрештою фізо, як і все в цьому світі, завершилося. І після «останніх 50 відтискань» усі каратисти сіли в дзадзен – позу, в якій сидиш між стопами, спина пряма, руки на колінах і насолоджуєшся диханням. Особливо гарно це виходить після фізо!

Ось так проходили заняття у їхній старшій групі. Сюди ходили хлопці віком від 16 і старші. Сенсей з третім даном справді безкомпромісний. Бо ж і сам колись усе це проходив.

Знесиленому Андрію хотілося впасти десь у теплому куточку й лежати, щоб ніхто не зачіпав. Однак, зібравши рештки сили волі, лишився ще разок відпрацювати ката. Потім напрацьовував коронну комбінацію, або «коронку», і вже з останніх сил – тридцять стрибків у висоту, щоб «підкачати» ноги.

В іншій половині зали в цей час ще тренувався Антон. Не просто один з найкращих спортсменів секції, а ще й неодноразовий чемпіон всеукраїнських змагань, призер чемпіонатів Європи. Зараз, коли Андрій «повз» до роздягальні, Антон ще відшліфовував стрибки з ударами ногами в повітрі. Й почувався як ніде нічого. Певно, готувався до чергового турніру.

«Добре, що ми в різних вагових, – утішався Андрій. – Були б в одній категорії, можна на змагання й не ходити, хіба що в ролі глядача… А так – жодних шансів… Принаймні поки що…»

Після душу Андрій перевдягнувся й рушив додому. Мотоцикл їхав легко, розсікаючи морозне повітря. Мотор радісно ревів такій вечірній прогулянці.

«Сьогодні позбувся ще кількох своїх обмежень… Це добре!»