Слава ЗСУ!

департаменту аналітики спрямував на пошук ідей і справи, реалізації яких міг би присвятити все життя. Не більше й не менше.

А почати вирішив з чіткого окреслення сфери своїх ітересів. Він уже давненько придивлявся до книг із саморозвитку, започаткування своєї справи, якими рясніли книжкові полиці в магазинах та й на Петрівці. Кілька подібних книжок, вибраних за порадою друзів чи подарованих, у Юрія вже було. Щоправда, вони не вирізнялися особливою читабельністю.

«Можливо, тому, що не я їх вибирав, – роздумував. – Такі речі, напевно, потрібно робити особисто!»

Втрачати зараз Юрію було нічого. Окрім, звісно, найціннішого та найдорожчого людського ресурсу – часу. Тож швиденько зібрався і подався у рейд на Петрівку та до великих книжкових магазинів.

Був вихідний, тож на Петрівці, як і завжди, юрмилися книголюби. З того часу, як Юра перестав їздити на роботу і став безробітним, відчуття днів тижня стало дуже відносним. Для нього тепер що неділя, що понеділок стали вихідними. Міг вставати о сьомій ранку чи о дванадцятій. Проте, як виявив Юрій, у такому режимі, нічого не роблячи, жити не надто комфортно. Усе ж, прийшов до висновку, навіть коли маєш мільйони, потрібно знайти заняття до душі. Інакше все швидко набридне й здаватиметься, що життя втратило сенс.

Прихопивши чималеньку суму, хлопець ходив рядами, намагаючись не пропустити жодної розкладки, й уважно вивчав представлену книжкову продукцію. Коли зайшов уже далеко за середину й зупинився біля чергової торговельної точки з бізнес-літературою, то вже мав у пакеті п’ять куплених посібників.

Асортимент розкладки був бідненьким, та щось ніби затримало Юрія. Він стояв, не в змозі второпати, чого не йде: чи то побачив яку книгу, чи, може, молодиця, яка торгувала, чимось зацікавила. Раптом поруч, як з-під землі, з’явився невисокий дядечко й запитав:

– А є у вас книжки Котлера? Бажано англійською, мовою оригіналу... Продавчиня здивовано глипнула на нього.

– Котлер та ще й мовою оригіналу? Ви жартуєте! Ні, немає, звісно. – У-у, треба ж так, – скрушно мовив потенційний клієнт. Тільки після цього Юра впізнав у незнайомцеві чоловіка, який ледь не збив з ніг їх з Оксаною в аеропорту. Певно, здивування відобразилося на його обличчі, бо ж чоловік повернувся до нього й

уважно глянув на хлопця. І тут Юрій згадав, що в нього ж є книжка, яка стала б у пригоді цьому панові! Кілька років тому Котлер приїздив у Київ і виступав з відкритою лекцією в академії, яку відвідав і він, тоді ще студент і простий співробітник відділу аналітики.

«Оце так збіг!» – подумав і від несподіванки випустив кілька книжок, які тримав у руках. Він кинувся їх піднімати та обтрушувати.

– Дозвольте я допоможу, – чоловік підняв і простягнув Юрію книжку, яка впала йому під ноги. – Мене звати Сан Санич, здається, ми вже з вами десь зустрічалися? – він усміхнувся ошелешеному хлопцеві своєю щирою усмішкою «на всі тридцять два». ***

– Алісонько, ну чому ви не хочете взятися за цю справу? – Віталію Віталійовичу, – терпляче пояснювала дівчина, – я адвокат з п’ятирічним досвідом і вже, слава Богу, можу відрізнити, де клієнт правий і має хоча б моральне право на захист, а де тільки платить гроші за те, щоб його виправдали. – Алісо, – шеф утомлено зітхнув, – я ціную вас як одного з найкращих працівників і саме тому хотів довірити, цю, е-е, скажімо так, трохи делікатну справу. Ви ж історію вчили? Та в нас завжди в Україні були чвари за землю… Віталій Віталійович перехилився через стіл, буквально впиваючись очима в Алісу, пошепки продовжив: