Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

«Ну й речей у Оксі, всі шафи позабивала своїм барахлом!»

– аж обурився Юрій. Він одягнув костюм, узув кеди на теплі шерстяні шкарпетки, накинув теплу зимову куртку, шапку, рукавички – як-не-як, а кінець лютого – мінус п’ять за вікном.

«Може, не варто?» – зупинився, згадуючи діагноз «хронічний бронхіт» і те, як застудився, наздоганяючи маршрутку.

«Ні, я зможу!» – твердо вирішив.

Радісний і сповнений гордості за себе, бадьоро попростував до найближчого стадіону. Там, на його превелике здивування, хтось уже бігав.

«Он люди бігають, а я що, якийсь особливий, не зможу? Зможу! – Юрій рішуче перейшов на легенький біг. – Еге ж, а колись другий розряд мав з бігу, на чемпіонаті міста виступав…» – згадалося.

Хлопець біг, незважаючи на мороз і легенький сніжок, що притрусив стадіон, незважаючи на «хронічний бронхіт» і прокурені легені, незважаючи на заслабле від кави й сидячого способу життя серце; незважаючи на подив, а подекуди й презирливі погляди людей, які проходили повз стадіон скуповуватися до найближчого супермаркету. Він, нарешті, почувався хазяїном своєї долі, радів, що робить те, що правильно для нього. Юрій знав – ще не пізно. У нього є шанс, у нього все вийде.

***

– Я візьмуся за цю справу, – рішуче мовила Аліса. – Що? – здивовано підняв брови Віталій Віталійович. – Ти ж десять хвилин тому відхрещувалася руками й ногами? Чи, може, нарешті зрозуміла, що справедливість – добре, а гроші – ще краще? – криво посміхнувся. Аліса підійшла й поклала на стіл директора заяву про звільнення.

– Усе просто, Віталію Віталійовичу, – зробила паузу, – я буду на боці обвинувачення. І я притисну цих покидьків, що намагаються відкупитися, забудовуючи парки. Директор був шокований – відкритим ротом хапав повітря, як риба, не в змозі щось сказати.

– А щоб спростити й собі, й вам життя, я звільнююся. Скажу відверто, приємно працювалося аж до сьогодні. Тому я і йду. Щоб потім не картати ні себе, ні вас до кінця життя. – Алісо… а … як, – тільки й зміг сказати шеф. – Не хвилюйтеся, всі справи завершу за два тижні, які в мене ще є. Слухання будуть, як мені сказали, за місяць, тож морально я вам нічого не винна.

– Ні… ви не можете так, Алісо… – Перепрошую, але ви ж самі наполягали, щоб я вела цю справу, чи не так? Дівчина всміхнулася, дивлячись, який вигляд у шефа зараз. Так, вона додала йому головного болю. Мало того, що єдиний спеціаліст із земельного законодавства у фірмі, непогано знала деталі справи, так тепер ще й стала на бік обвинувачення!

Залишивши кабінет шефа, Аліса зайшла до офісу й забрала ключі від машини та сумочку. Вдягаючи пальто, глянула в дзеркало. Не без задоволення відзначила, як пасує їй новий сірий діловий костюм. Вона уявила себе на судовому засіданні.

«Це буде непросто – поправила зачіску. – Однак я їх притисну. І ніякі гроші не допоможуть!» Під’їхавши до будинку, де працювала Марічка, Аліса набрала номер подруги.

– Ти тільки виїжджаєш? – запитала та. – Ні, я вже під вікнами, давай, хутко спускайся! – Ой, яка серйозна стала, – пожартувала Марічка. – Чекай, зараз буду! Аліса трохи опустила скло на дверцятах. Свіже морозне повітря ввірвалося до салону. Чомусь так закортіло саме зараз бути подалі від усіх проблем. Подихати вільно. Вона вийшла з машини. Аж тут побачила постать, яка якось незграбно йшла-шкандибала до будинку. Ці знайомі куртка, шапка…

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар