Слава ЗСУ!

– Мабуть, я був би найщасливішою людиною, якби отак зараз луснув! Бо що ж може бути краще, ніж назавжди розчинитись у весні? Усі знову засміялись, увесь їхній гурт: Тетяна, Сергій, Оля, з якими хлопець відпочивав у Карпатах узимку, Олег і Юрій. Не прийшла тільки Юля. Андрій привітався.

– Юля, як завжди, запізнюється? – Саме так, у цьому вона невиправна, – кивнула Тетяна. За якісь 10-15 хвилин з’явилась і Юля з букетиком пролісків. – Ой, ви, певно, тут зачекалися на мене, – сплеснула руками, ледь не впустивши квіти. – А я ось біля метро побачила, що продають перші весняні квіти. І так шкода їх стало, от і купила… Дивіться, які вони гарні! – Юля простягнула маленький букетик на всеоглядини. Проліски, як сині шматочки весняного неба, справді були чудові. Якийсь час усі з натхненням їх розглядали та вдихали лісову свіжість.

– Ну то що, ходімо? – запитала Юля. – Справді, ходімо, пішли, ура! – загув гурт і посунув вуличкою в бік парку Слави. «Нарешті всі в зборі! Так би мовити, весь наш творчий колектив », – радів Андрій і мружився від приємно-теплого сонячного проміння.

Їхня компанія – то справжня «чудова сімка», гурт, де розуміли одне одного з півслова та добре ладнали між собою. А познайомилися й потоваришували ще під час навчання в стінах рідної академії. Саме тоді з’явилася ідея випускати власну газету. От і зібралася команда ентузіастів і творчих особистостей, щоб втілити в життя цей чудовий задум. Серед них журналісти й філологи, культурологи та природничники, економісти та філософи. З тих часів стало доброю традицією час від часу збиратися тут, на мАрсі – на «конспіративній квартирі». Чи то для обговорення і макетування чергового випуску газети, чи відзначення якогось свята або просто погомоніти. А скільки походів пройшли разом, скільки списали паперу та з’їли морозива – годі й порахувати!

По дорозі до квартири зайшли до супермаркету: за цим самим морозивом. Які ж збори без нього? Мабуть, важко уявити, що семеро дорослих людей – кожному вже двадцять з гаком збираються, щоб поїсти морозива і поспіл

куватися й, може, фільм який хороший подивитися, а не, скажімо, щоб узяти «по пивасику» та наклюкатися до посоловіння в очах.

Хоча стосовно фільмів – це останнім часом траплялося рідше. Позаяк і фільмів достойних виходило чомусь небагато, та й удома кінострічку можна подивитися, навіщо на це витрачати час спілкування з друзями?

Розташувавшись за столом у вітальні, друзі, насамперед, узялися за морозиво, поки те не розтануло, та обговорення новин: у кого що сталося за час від останньої зустрічі, яка була ще на початку зими. Потім поставили грітися чайник.

Коли окріп був готовий, Андрій зупинив Тетяну, яка хотіла налити його в заварник:

– «Грінфілд», звісно, не найгірший сорт чаю, однак у мене є краща пропозиція. Він обвів присутніх загадковим поглядом і урочисто дістав з кишені куртки невеличкий згорток з цупкого паперу.

– Один приятель якось познайомив мене з людиною, що торгує на Деміївці, через яку можна замовляти відносно недорогий, але справжній китайський, індійський, цейлонський чай… Ось цей – «Смарагдова піднебесна» – пропоную спробувати! – Я – «за», – першим зголосився Олег. – І я хочу спробувати натурального чаю, – мрійливо мовила Юля. – Гаразд, тоді засипайте, – Андрій простягнув пакунок Тетяні. – Гадаю, половини вистачить, щоб відчути смак і аромат напою. Андрій власноруч розлив готовий чай у горнята, обережно взяв і підняв своє: