Слава ЗСУ!

– А тепер, перш ніж ми скуштуємо цього зілля, маю тост… – Хіба ж хто говорить тости до чаю? – засміявся Сергій. – Це ж натуральний чай! – пояснив Юрій. – А-а, ну тоді я сама увага… – Отож, – почав Андрій, з насолодою вдихнувши незвичайний аромат чайної суміші. – Високо-високо в горах доживав свого віку старий вуйко. І був у нього день народження. Звісно, гостей там, високо в горах, особливо очікувати не доводиться, тож уявіть його здивування, коли надвечір почув, як хтось тарабанить у двері. «Хто там?» – запитав дід. «Це я – Багатство». Подумав трохи старий та й відказує: «А навіщо ти мені тут та ще й на старість? Іди онде краще туди вниз, у долину, там тебе вже зачекалися…» Та й не відчинив.

Минає якийсь час – знову хтось легенько стука. «Хто там?» – запитує дід. «Це я – Любов, відчиняй!» Потяглася вже в діда рука до защіпки, а потім зупинилася. Почухав він потилицю та й каже: «Я вже занадто старий для тебе, навіщо ти мені? Іди, собі, дівко, далі…». Минає ще деякий час, чує старий, аж знову гупають у двері. «Хто там?» – запитує. «Це я – Дружба». Дід зрадів. «О, тобі, Дружбо, відчиню, бо ж із тобою разом мені веселіше доживати віку та й смерть зустріти!» Відчиняє він двері, аж на порозі стоїть Дружба, а за плечима в неї і Любов, і Багатство…

… Давайте ж піднімемо ці «келихи» саме за дружбу, з якою приходять і багатство, і кохання, – завершив промову Андрій.

Усі зааплодували чудовому тосту-притчі. Чай справді виявився дуже приємним на смак. Друзі пили з задоволенням. Поволі текла розмова про те, як у кого справи та що нового трапилося останнім часом.

Найбільше всіх вразили разючі зміни, що відбулися в житті Юрка, хлопця трохи сором’язливого і скромного. По-перше, скільки пам’ятали друзі, він завжди носив окуляри в недорогій золотавого кольору оправі. Зараз же хлопець був без них і, здавалося, помолодшав на кілька років! А по-друге, з початку цього року він устиг чимало: перехворіти, втратити роботу й розірвати стосунки з Оксаною. Чесно кажучи, Андрій ніколи не розумів, як така дівчина могла подобатися товаришу, однак у кожного свої смаки та вподобання… А ще Юрій недавно, буквально з тиждень тому, встиг розпочати власний бізнес.

– Слухай, Юрасику, це ж просто неймовірно те, що з тобою трапилося! Це ж такий матеріал, таку статтю можна підготувати! – в Андрія аж очі заблищали. – Може, даси інтерв’ю для нашого видання? І читачам цікаво, і, гадаю, твій бізнес від цього тільки виграє. То як? – Та треба подумати. Пропозиція гарна, не щодня доводиться давати інтерв’ю… – Зважуйся, Юро! – загули друзі. – Гадаю, твоя історія корисна і цікава для всіх! – закивала Тетяна. – Ех, гаразд! Умовили! Я готовий, – Юрко махнув рукою. – Тоді, – Андрій дістав записник і включив диктофон, який завжди носив із собою, – один, два, три – почали…

***

– Отож працював я собі спокійно в компанії, платили непогано, посада не переобтяжена зайвою відповідальністю та й сама робота не надто марудна – з паперами. Аж тут – прихід нового шефа та несподіване підвищення. Здавалося, що ще треба? Однак, знаєте, – Юрій змовк, підбираючи слова, – коли те, чим займаєшся, не зовсім твоє – рано чи пізно життя подає ЗНАКИ. Натякає. Спочатку ледь помітно, а потім усе сильніше й сильніше. Виходить, ти ніби посилаєш своєрідний сигнал – і все, що оточує, починає працювати так, щоб знову виштовхнути тебе на твій шлях. Хоча, скажу вам з власного досвіду, людину з відносно високим стабільним доходом і службовим становищем важкувато зрушити з місця... – Як казав наш полковник на військовій кафедрі: «Доки смажений півень не клюне, перепрошую панянок, у м’яке місце – ніхто й не поворухнеться», – додав коментар Андрій. – Ось-ось, прямо в точку! – закивав Юрій. – А коли я раптом почав усе втрачати – спочатку здоров’я, потім роботу, людину, яку, як думав, кохаю, – от тоді замислився. Хто я? Навіщо з’явився на цей світ? І не проста цікавість керувала. Я просив тоді в Бога допомогти швидше знайти відповіді на ці запитання – то була життєва необхідність... Тепер я знаю напевне: є у світі вища справедливість, є Бог. Всесвіт – живий, він чує, бачить і реагує на кожну нашу думку, кожен порух душі... Юрій у деталях розповів усе, починаючи з хвороби й до одужання, виникнення ідеї щодо власної справи.