Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

«Я почав вагатися, – стискаючи кулаки до побіління кісточок, дивувався собі. – Ні, цей покидьок не вартий того». Олексій спересердя засунув руки в кишені, переступаючи з носків на п’яти. «Гарно цей тип мене підставив. Підпис же мій на документах. Молодець, нічого сказати!»

Він рвучко рушив до крісла, де сидів головний менеджер, і, вхопивши його за комір, висмикнув звідти. Очі у Віктора Дем’яновича стали круглими, як два блюдця. Він увесь аж обм’як, як пластиліновий.

– Олексію Івановичу, що ви робите… – лопотів. – Знаєш, що ти накоїв, гаде?

– А до чого тут я? Я... я ж тільки… А це все він... він… – менеджер махнув рукою в напрямку вікна, ніби там, десь за шибкою сховався справжній винуватець. Олексій скреготнув зубами й відпустив Віктора. Той поправив костюм і краватку.

– До побачення, Вікторе Дем’яновичу. Я більше не хочу вас бачити. Олексій відвернувся від заступника, сів за стіл. Той полегшено зітхнув.

– Звісно. Добре-добре, я вас не турбуватиму. Тільки, якщо самі покличете, – Віктор Дем’янович заусміхався й бочком посунув до дверей. – Ні, Вікторе, – Олексій грізно глипнув на нього. – Ви не зрозуміли. Ви тепер мені вже ніколи не будете потрібні! З вашими порадами й знайомими радниками. Від сьогодні ви тут більше не працюєте. Зрозуміло? До-по-ба-чен-ня! – холодно й чітко вимовляючи останнє слово по складах, відрубав Олексій, пропікаючи поглядом співрозмовника. Обличчя того спочатку стало по-дитячому розгубленим, а потім очі засвітилися злістю.

– Не потрібен, значить? Ну, що ж, бувайте, бувайте! Тільки все одно ваші справи кепські, мені то що… – він таки встиг вискочити за двері раніше, ніж попільничка зі столу Олексія долетіла туди. «От покидьок! Треба було таки начистити йому писок», – подумав Олексій. Цього разу він не вагався. Просто набрав номер Стаса.

Пелюстка 2

З З важаючи на ажіотаж, викликаний справою, та наплив представників преси й телебачення, останнє засідання суду, де повинні були винести вирок, проводили за зачиненими дверима. Після заслуховування виступів обвинувачення й захисту суддя більше трьох годин приймав рішення. Потім, зрештою,

виніс вердикт:

– Згідно з рішенням Голосіївського районного суду номер… від … на основі законів України… компанію «Грізлі» визнано винною в незаконному присвоєнні земельної ділянки Голосіївського парку площею два гектари та у веденні будівництва на даній території. Суд постановляє: повернути землю у власність Голосіївської районної адміністрації, припинити будівельні роботи й демонтувати зведені споруди коштом компанії; зобов’язати компанію «Грізлі» відшкодувати збитки державі в розмірі 100 мільйонів гривень. Останні слова судді поставили великий знак оклику в справі з присмаком сенсації. Коли рішення оголосили, навіть миші було не проскочити непоміченою із зали, бо тут уже чекали щільні ряди журналістів, готові накинутися та «розірвати» жертву заради кількох слів для репортажу.

Аліса, як один з адвокатів обвинувачення, після оголошення вироку, не поспішаючи, поскладала папери в теку.

«Нарешті справу закінчено. От і все».

Пошукала очима Алекса, та його в залі вже не було. Дівчині стало трохи шкода хлопця. Хоча він і заслужив таке покарання.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар