Слава ЗСУ!

При першій-ліпшій нагоді, трохи розгрібши завали, Юрко попрямував до курилки – неофіційного департаменту місцевих новин. Трохи нервово дістав і запалив «Maльборо». З кожною затяжкою ставало легше, спокійніше. Раніше хлопець не палив зовсім. Однак через півроку роботи на повну ставку все змінилося. Палити тут було своєрідною нормою престижу і, як не дивно, підкресленням твого статусу. В їхній компанії переважна більшість чоловіків, та й чимало жінок, палили. Це стало засобом трохи відволіктися від не надто цікавої офісної роботи, а ще нехитрим способом поспілкуватися й дізнатися останні плітки.

Так і зараз – у курилці вже зібралося кілька гуртів. Переходячи від одного до іншого, Юрій з головою поринув у внутрішньоофісний таємничий світ, захований від стороннього ока й непосвячених імлою цигаркового диму.

Викинувши зрештою третього недопалка й позбувшись залишків хвилювання, повернувся до кабінету. Отож чутки підтвердилися ще раз.

«Щось став забагато палити...Учора вісім цигарок за день… Якби ж знаття, що то за один, цей новий директор, і чого від нього можна чекати…» – розмірковував, ковтаючи гірку, просякнуту тютюном слину.

«А чого, власне, я так хвилююсь?» – раптом зринуло й хлопець знизав плечима, закриваючи двері до кабінету.

– Ой, а ми чули, що новий директор – такий мачо! – Оля, сусідка по кімнаті, пустила очима бісики й голосно прошепотіла, ніби до Лариси: – І неодружений! – Зараз вони всі неодружені, – буркнула перезріла дівиця, що ніяк не могла вийти заміж, і покосилася на Юрія. Але старший аналітик уже не дослухався до їхньої розмови, а заглибився в цифри. До його обов`язків входило заповнення всіляких форм і перевірка правильності обліку видатків, зроблених компанією. Звісно, цікавого в цьому малувато, але за ті гроші, що платили, можна було й позаповнювати. Ще трохи попрацювавши, хлопець розправив плечі й бадьоро поцікавився:

– Дівчата, каву будете? – Ой, – хіхікнула Оля, – я вже свою «дозу» прийняла. – А я п’ю тільки без кофеїну, – надула губки Лариса, поправляючи пухким пальчиком копицю волосся. – Ну що ж, буду труїтися сам, – кинув через плече Юрій і попрямував на перший поверх – набрати з автомата гарячої кави. Пластиковий стаканчик цього напою, як і в будь-якій іншій компанії, також став неодмінним атрибутом «енергійного, працьовитого й страшенно зайнятого ділового службовця». На автоматах з кавою компанія не економила – їх у вестибюлі стояло аж три.

Після кількох ковтків терпкого гарячого напою Юрій повернувся до кімнати й знову взявся за папери. Ще годинка – а там уже й обідня перерва недалеко…

***

«Установлювати рекорди, бити їх і встановлювати нові – хіба це не прекрасно?» – переконувала себе Аліса.

Вона щойно прийняла душ і тепер перевдягалася. Перед цим у басейні поліпшила особисте досягнення на 400-метрівці вільним стилем і була дуже задоволена. У вестибюлі на неї вже чекала подруга.

– Слухай, Марічко, де це ти останнім часом пропадаєш? Що, черговий кавалер з’явився? – хитро примружилась Аліса. – Та ні, не вгадала, – дівчина засміялася. – То, може, відкриєш таємницю кращій подрузі? Марічка вдавано важко зітхнула: – Ну, тобі, Алісонько, відкрию. Все одно ж не відчепишся. Я ходжу на йогу. – На йогу? Ну, ти даєш! – щиро здивувалась Аліса. – То, може, й вегетаріанкою стала? – Не дочекаєтесь! – розсміялася подруга. – Навіщо вегетаріанкою? Просто вирішила тілом зайнятися – і ніякої філософії. – А хіба так можна? – Повір мені! Хочеш, підкину сьогодні додому? – Добре, – погодилася Аліса, згадавши, що подруга за кермом – то окрема історія. – Я сьогодні без авто, маршрутками добиралася. Дівчата зупинилися біля маленького сріблястого «Субару». Марічка вимкнула сигналізацію, і вони сіли в салон. Якийсь час їхали мовчки, потім Аліса витягла із сумочки шоколадний батончик: