Слава ЗСУ!

– Будеш? – А що там іще є? – Значить, так – цілий коктейль для псування фігури: шоколад, карамель, горішки, до того ж обсмажені… – Тоді точно буду, – кивнула Марічка. – Не кину подругу сам на сам з таким підступним ворогом стрункості! Діли його, Алісо! Дві фігури менше постраждають, ніж одна – це напевно! Марічка спритно лавірувала серед машин, жуючи батончик.

– О, анекдот про йога згадала, – почала вона. – Значить, Гімалаї. Лізе альпініст по скелі, високій-високій, де й зачепитися немає за що, руки вже тремтять, важко. Тут бачить, біля вершини йог висить – однією рукою за виступ причепився, а в іншій тримає книжку й читає собі. Альпініст ближче піднявся та й питає: «А правду кажуть, що ви, йоги, дуже сильні?». Той перегортає сторінку рукою, якою щойно тримався за скелю, і, навіть не дивлячись на альпініста, відказує: «Та ні, неправда». Подруги пирснули зі сміху.

– Придурок, куди преш?! Що, сліпий, не бачиш, що друга смуга?! – закричала у віконце Марічка вслід червоному «Опелю», який, порушуючи правила, ледь не врізався в їхню «Субару».

Аліса любила подругу за цю імпульсивність і відвертість, за те, що та, іноді, особливо за кермом, не соромилася «крутих» виразів на адресу горе-водіїв, яким спало на думку порушувати правила в її присутності.

– От козел, і де права купив, скажи? – Твоя правда, Марічко! Була б не юристом, а даішником – усіх би таких заарештувала й водійські права позабирала б!

– Готова в суді свідчити! – запевнила подруга. – Знаю, знаю, от тільки ж чи готовий суд до твоїх, ну, м’яко кажучи, не зовсім формальних свідчень? ***

Олексій Іванович – так нещодавно почав називати себе Олексій. І привід тут був більш ніж вагомий – адже тепер він президент цілої компанії!

Молодик, розмірковуючи, непоспіхом походжав по своєму новому кабінету. Потім сів за робочий стіл, відімкнув верхню шухляду. Там, у спеціальному ящичку, мирно спочивала новенька «беретта». Задзвонив робочий телефон. Відірвавшись від споглядання зброї, директор замкнув шухляду.

– Олексію Івановичу, до вас головний менеджер – Орест Андрійович Войтенко. – Добре, Вірочко, нехай зайде. Двері відчинилися, і до кімнати ввійшов чоловік років сорока, з сивиною у волоссі. Як для своєї посади виглядав просто зразково: смугастий діловий костюм, біла сорочка з краваткою, навіть невеликі круглі окуляри зайвий раз підкреслювали образ ділової людини. Чоловіки по-дружньому потисли один одному руки.

– Сідайте, – запропонував Олексій. – Дякую, – менеджер опустився в крісло навпроти і, витримавши невелику паузу, почав: – Олексію Івановичу, наскільки мені відомо, з учорашнього дня ви офіційно стали президентом компанії, а, отже, і нашим новим керівником. З чим і дозвольте вас привітати! – посміхнувся. – Останні кілька років я вів справи компанії вашого батька. Не знаю, наскільки ви особисто знайомі зі станом справ на сьогодні, тож вважаю своїм прямим обов’язком поінформувати, що до чого, хоча б у загальних рисах.

– Добре, Оресте, це цілком доречно, тим паче післязавтра, в п’ятницю, нарада директорів департаментів. Продовжуйте. – Так-от… – Орест зняв окуляри, сховав у кишеню піджака й почав гортати папери. – Це звіти за п’ять років існування компанії «Грізлі», – простяг теку Олексію. – На ринку ми вже, як я сказав, трохи більше п’яти років, товарообіг – близько десяти мільйонів гривень щомісяця, приріст – три-чотири відсотки за рахунок освоєння нових регіонів збуту й збільшення обсягів продажів. Як ви знаєте, основна продукція – свіжозаморожені овочі й напівфабрикати, включаючи пельмені, вареники й таке інше. Виробляємо все на власному ж заводі. По регіонах поставки здійснюємо в Київ і область, Харків, Полтаву, Донецьк. Усього, на даний момент, у компанії працює близько 400 штатних працівників. – Дякую, Оресте, я в курсі щодо всього цього, хоч останні кілька місяців і був у Італії, – Олексій Іванович відклав діаграми. – Краще покажіть наш бізнес-план. – Ось, будь ласка, – Орест простягнув директору ще одну теку. – Якщо коротко, то із запланованого на цей рік – потрібно на п’ятдесят відсотків замінити виробниче устаткування, що дозволить збільшити обсяги та якість продукції, побудувати й обладнати ще один цех, розширити асортимент. Тому з усіма видатками загальне збільшення прибутків очікуємо близько двох відсотків. Олексій проглядав бізнес-план і насуплювався все більше й більше.