Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

І Андрій, зціплюючи зуби і стискаючи кулаки до побіління кісточок, лупив п’ятдесятикілограмову грушу в спортзалі. На тренуваннях ставав як навіжений. Товариші й тренер усе частіше просили його бити «легше» – «не на змаганнях же». (Хоча Антон радів, що гідний суперник росте для нього. Щоправда, «гідний суперник» у спарингах не став рідше пропускати коронний удар Антона: п’ятою в стрибку з розвороту… Поки що).

Звідки ж їм усім знати, що так він стрес знімав? Зараз Андрія, хлопця дуже товариського і веселого, спілкування з компанією трохи обтяжувало. Навіть з друзями не хотів зустрічатися, щоб ті не бачили його таким. Хлопець потребував самотності, щоб зрештою розібратися в собі. Чи справді кохає Алісу, чи то просто вигадка його уяви й краще все забути?

Тож коли задзвонив мобільний і Андрій побачив номер Юрія, аж трохи розсердився, що його оце так безпардонно виривають з меланхолії.

– Алло, привіт, – сухо кинув. ***

– Привіт, Андрію, як справи? – Чесно? Не дуже… А ти як? – Нічого, нормально. А що там у тебе трапилося? – Та-а так. Довга, ще не завершена історія… – А-а… Слухай, а ти не хочеш скласти мені компанію в поході? Сходити на травневі свята в Кримські гори? На Чатир-Даг, Димерджи. Трохи розвіятися від міста… Але ж ти знаєш, я в Криму, як це не дивно, досі не був, тож самому страшно якось… А ти ж у цих справах досвідчений, профі… Та й удвох з другом веселіше в поході й… – ...легше, – завершив за Юрія фразу Андрій. Запанувала кількасекундна пауза. Мабуть, хлопець думав, зважував, прикидаючи варіанти. Юрій терпляче чекав.

– А ти знаєш, – порушив тишу Андрій, – давай! Приймаю пропозицію. У мене зараз є над чим подумати, а на природі це набагато краще. – Чудово! Тільки я в маршрутах не дуже... Сам розумієш, і давай з датами визначимося. – Значить, так. Щодо маршрутів – беру на себе. У мене є карта, п’ятсотметрівка, та й бував у тих місцях. Далі – стосовно чисел. Я ще маю уточнити й узгодити з шефом цю відпустку. Давай за кілька днів зателефоную і остаточно домовимось. – О`кей, без проблем. А що треба брати? – Дивись: усе простіше. Я планую маршрут, керую походом і, як гарний керівник, заздалегідь надішлю тобі список усього необхідного. Без образ. Знаю з власного досвіду, обов’язково потрібно, щоб був хтось головний. Хоч десяток іде, хоч двоє. – Та як скажеш, пристаю на всі умови. – Добре, друже. – Що ж, тоді до зв’язку? Чи ще якісь будуть побажання, пропозиції? Горішки обіцяю купити, домовилися.

– Дякую, звісно, за горішки, – засміявся Андрій і вже серйозно запитав: – Ти ще бігаєш? – А то як же! – гордо вигукнув Юрій. – І навіть не палю! – Скільки бігаєш? – Тричі на тиждень… – А в кілометрах? – А-а, ну, поки по два км. – Годиться. І ще. Починай присідати. Щоб за день не менше ста разів. Плюс відтискання й качання преса – також по сто разів за день. – Ого! Та ти що, старий? Вирішив мене до олімпійської збірної забрати? Ти ж знаєш, скільки мені років, коли я востаннє відтискався та качав живіт, тобто прес… – Так. Хочеш іти в похід – то доведеться все це виконувати, починаючи вже сьогодні. Чи буде краще, коли доведеться тягти тебе й твій рюкзак на моїх плечах уже з другого дня походу? – Е-ех, добре. Згоден. Та це ж нереально! – Усе реально. Я ж не прошу робити вправи за один підхід. Дій! – заспокоїв Андрій. – Гаразд, – зітхнув товариш. – Ну все, бувай! Скоро зателефоную. Юрій задумливо дивився на «нокію». Сто разів навіть за день, коли ти не певен, чи десятку за раз витиснеш, це заявка непроста. Не кульку надути! Але його друг теж мужик серйозний. Раз сказав треба – значить, точно треба.

Попередня
-= 70 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар