Слава ЗСУ!

– Смачного вам, пані! – побажав Андрій, розігріваючи кашу в мікрохвилівці. – Дякуємо, і тобі того ж, приєднуйся, – відповіли дівчата. Поївши та погомонівши про враження від летучки, перейшли до чаю.

– Ледь не забула, Андрійчику, – почала Оля, – ми з Володею (так звали її чоловіка) збиралися сьогодні до театру, взяли квитки, а він зателефонував, що не зможе – на роботі, бач, затримується. Може б, ви з Наталкою пішли? Андрій здивовано звів брови.

– А що за вистава? – зацікавилася Наталка. – «Риголетто», початок о 19-ій. – Давно не була в театрі… – Наталка запитально подивилася на хлопця. Раніше Андрій довго не роздумував би, відразу ж погодився б. Однак тепер, після того, як закохався в Алісу, проводити вечір у компанії іншої, нехай і симпатичної, дівчини хлопцю здавалося чимось подібним до державної зради.

– А… знаєте… – думав, що б таке вигадати, щоб і не образити й делікатно відмовитися. – Річ у тім, що… я сьогодні вже домовився про вечерю з однією людиною, – несподівано для себе сказав. – Тож, вибачте, на жаль, не зможу… Наталка й Оля перезирнулися.

– То що ж тепер, квиткам пропадати? – сплеснула руками власниця. Андрія цей останній аргумент розвеселив.

– А чому б, Олечко, тобі самій не подивитися виставу? А як не хочеш, може, ще хтось зможе скласти Наталі компанію, я ж не один чоловік у редакції. З’явився Олег.

– А я цукерочок приніс! – помахав пакетиком з «Каракумами», задоволено посміхаючись. – О, – радісно потер руки Андрій, підморгуючи дівчатам, мовляв, ось же і кандидат прийшов. – Молодець! Візьми з полички пряничок... Олег почав озиратися, шукаючи загадковий пряник на книжкових полицях.

– … витри пил і поклади на місце! – продовжив хлопець і засміявся. – Це анекдот такий є, – пояснив.

– А-а, он воно що… Олег заварив собі чаю та, поклавши солодощі, всівся навпроти й запропонував:

– Пригощайтеся! Знаєте, ходив на пошту відправляти лист і побачив там одного знайомого еменесника, ну, з надзвичайних ситуацій тобто. Він про такий випадок розповів! На Русанівці минулого четверга… – «завівся» Олег. – Дякуємо, – дівчата взяли по цукерці, а Оля зітхнула: – Що ж, Наталко, я тут подумала, мабуть, з тобою сходжу на виставу. Давно вже в театрі не була та й обіцяли, що там відомі актори зайняті… ***

Юрій почав суботній ранок з наведення капітального ладу в квартирі. Після того як позбувся речей колишньої нареченої, вільного місця стало незвично багато. Тож вирішив перенести частину речей з балкона, куди їх свого часу помістив після наполегливих прохань Оксани на кшталт: «Тримаєш це барахло, а тут нормальні речі нема куди поскладати!» Під «нормальними речами», звісно, мався на увазі її гардероб.

Тепер Юрій серйозно налаштувався на ревізію. Вирішив, що передивиться всі ящики, якими заставив балкон, і розсортує речі на ті, які ще потрібні, як-от кеди (ними збирався заповнити частину місця, що звільнилося в шафах), та ті, яких справді треба остаточно позбутися.

Нарахував одинадцять ящиків різних габаритів і скептично оглянув завали. Та відступати нікуди. Тож потер руки та почав розпаковувати найближчий.

Із глибини кімнати почулася приглушена мелодія мобільного. Юрій, трохи сердитий, що отак відволікають у відповідальний момент, побіг шукати телефон. Виявив його аж у кишені джинсів, що висіли на стільці. На екрані висвічувався номер Юлі з їхньої «чудової сімки».