Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Олексій Іванович не здавався. Він продовжував шукати кредиторів. Продав «Феррарі», найняв агента з нерухомості, щоб якнайдорожче збути будинок, у якому все одно не жив. Зрештою, він також вирішив, що йому самому буде важко з усім цим упоратися, можливо, вдасться знову налагодити стосунки з батьком і той допоможе через свої зв’язки. Як-не-як, а «Грізлі» – родинний бізнес.

Пропозицію, що син приїде додому, Іван Іванович зустрів похмуро. Олексій підозрював, що якби поруч не було матері, для якої він усе одно залишався сином, навіть у такій ситуації, то батько навіть не пустив би його на поріг. А так тільки сердито буркнув у слухавку: «Ну, добре, заїжджай, але на дачу». Ось так батько дотримав слова й догодив матері: сина на поріг дому не пустив, а зустрітися – будь ласка, зустрівся.

Отож сьогодні Олексій їхав додому, до батьків.

«Це просто жорстоко, хоча сам винен… поспішив», – з досадою вдарив кулаком по сидінню. Почувався зараз не директором компанії, а студентом, який завалив сесію.

Під’їхавши до дачі, що була недалеко від Кончі-Озерної, Олексій Іванович наказав Стасу чекати в машині, а сам рушив до воріт.

За якісь півгодини повернувся похмурий, з силою грюкнувши дверцятами. Іван Іванович у своєму рішенні був непохитний. Він категорично відмовився давати будь-які гроші із власної кишені, точніше, із власних банківських рахунків. Не погодився давати рекомендації знайомим банкірам, ще раз наголосивши – ті помилки, які зробив, Олексій має виправити сам. Що саме для цього в нього голова на плечах. Треба тільки сісти й добре помізкувати. Олексій не сперечався, тож вони холодно попрощалися.

Він дивився за дорогою у віконці та думав. Де, коли зробив основну, фатальну помилку?

«З купівлею землі? – запитував себе. – Ні, раніше, земля

– то лише наслідок… Звільнення Ореста та призначення Віктора

Дем’яновича головним менеджером – це вже ближче, та-ак…» – хід думок перервався, бо вже під’їхали до офісу. Трохи сердитий, він вийшов з машини і попрямував до себе в кабінет.

У приймальні секретарка простягнула стосик листів і факсів, що надійшли за його відсутності. Як не дивно, незважаючи на катастрофічне скороченняї обсягів виробництва у компанії, обсяг паперової роботи, навпаки, зріс у кілька разів. Олексія Івановича, начальників департаментів буквально завалювали листами, звітами, бухгалтерськими витягами й, звісно, рахунками, які слід негайно погасити.

Директор узяв усе паперове майно у секретарки та зачинився у кабінеті. Нашвидкуруч переглянув усю кореспонденцію, відклав кілька листів і рахунків, які міг погасити, а решту викинув до сміттєвої корзини. Туди ж полетів спочатку й непримітний папірець у звичайному конверті, на якому в останню мить Олексій розгледів слово «кредит».

«Цікаво-цікаво... Що це за кредитор такий? Невже готовий проінвестувати компанію?.. Чи, може, це ще один з виставлених «Грізлі» рахунків?»

Директор дістав з кошика та розправив зіжмаканий конверт. Розгорнув листа. Коли почав читати, то від подиву його брови поповзли вгору. Їхній компанії пропонували кредит на сто мільйонів гривень на двадцять років. Однак висувались умови: перепрофілювати «Грізлі» на випуск продуктів здорового харчування, поновити виплати до благодійних фондів і організацій у тих же обсягах, що були до приходу Олексія. Та найбільше шокував директора підпис під листом: президент Східно-Західного банківського об’єднання Живогляд Олександр Олександрович.

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар