Слава ЗСУ!

– Йога, – звучав густий голос, поки група намагалася сконцентруватися на кровообігу в ногах у позі «напівсвічки» (всім відома ще зі школи «берізка»), – це, перш за все, ШЛЯХ. А в загальному розумінні – дорога, якою йдуть не обов’язково тільки індійці та ті, хто називає себе йогами. Людина може навіть не знати цього слова, але коли щиро прагне та робить усе від неї залежне, щоб пізнати себе, світ, природу, Бога та розвивати свої здібності, – вона слідує цим шляхом. Це і є справжня ЙОГА. Вони перейшли до ритмічного дихання, лежачи на спині.

– Якщо просто робити гімнастичні вправи – ви не просунетеся далеко. Ми є не тільки тіло, а й душа (розум) та дух (серце). Їм також потрібен ріст, а для цього – вправи спеціального характеру. Не важливо, які у вас релігійні, політичні погляди, ким ви зараз працюєте. Розвивайте ці три складові й живіть у гармонії внутрішній і зовнішній. Робіть щодня нехай маленький, але крок уперед, і побачите, як зміниться ваше життя, побачите ШЛЯХ. І хоч би яким він був довгим і складним, не за одне, то за кілька життів-перевтілень (реінкарнацій) зможете пройти його. Повторю ще раз, тільки щоденні, наполегливі, цілеспрямовані зусилля допомагають рухатися вперед. – А головне, – сказав Антон уже по завершенні заняття, – несіть світові, всьому, що вас оточує, свою ЛЮБОВ. Це та основа, що, як вогонь, освітить вам ШЛЯХ пізнання та розвитку. Без неї ви приречені блукати колами в пітьмі протягом усього життя та ще безлічі перевтілень, якщо вірите в реінкарнацію… – тут легенька усмішка сховалася в Антоновій бороді. – Та й про себе не забувайте – ЛЮБІТЬ себе як найбільший скарб.

Заняття завершилося. Дякуючи за науку, учні виходили з маленької зали, де, незважаючи на дві відчинені кватирки, дихалося важкувато. Аліса теж згорнула йогівський килимок. Глянула на тренера. Хоча слово «тренер» звучить якось занадто по-спортивному, а стосовно людини, яка викладає йогу, дівчині більше до вподоби «гуру» чи хоча б щось на кшталт їхнього неофіційного – «наш головний йог».

Аліса підійшла до Антона, який над чимось зосереджено роздумував.

– Скажіть, а як довго ви йдете шляхом йоги? Йог басовито розсміявся. – Якщо вірити моїм наставникам, то вже життів сорок, що, в принципі, не так і багато, в глобальному масштабі. А так – з восьми років, поки жив у Казахстані, і ось дотепер… – То у вас також є вчителі? – здивувалася Аліса. Це запитання Антона розвеселило ще більше. Дівчині аж стало трохи ніяково, може, вона запитала щось не те, задала дитяче запитання. Тим часом Антон кашлянув та пояснив:

– Звісно, є. Чи ви думали, я гуру в останній інстанції? Щопівроку їжджу на спеціальні збори, які в різних куточках світу проводять мої наставники. А іноді вони й самі бувають тут. Тільки не подумайте, що МАЙСТЕР – це відлюдник з сивою бородою, в лахмітті. Швидше, це винятки. Справжній МАЙСТЕР – це людина-дерево, дуже соціалізована та активна в багатьох сферах, яка своїми «плодами» підтримує чимало тих, хто тільки стає на ШЛЯХ, та й паразитів усяких на себе забирає… А на цих зборах вони дивляться, чого я досяг, виправляють помилки, – Антон розвів руками, – яких іще, ой, як немало, допомагають ще трохи просунутися вперед… Кажу ж вам, Алісо, йога – це ШЛЯХ, кінця якому не бачиш, а тому пройти його за якийсь визначений час просто неможливо. Однак усі можуть просто потроху йти. Для вас я – учитель, для них – тільки учень. І це цілком нормально. – Цікаво! – вихопилося в Аліси. – До речі, один з моїх наставників зараз в Україні, можливо, в Києві. Він успішний бізнесмен, письменник, режисер. Живе переважно в Ганновері. А звати його… Тут до «головного йога» підійшло кілька новеньких. Обступивши, почали засипати запитаннями: