Слава ЗСУ!

– Підемо обхідною дорогою, Юро. «Лавинним кулуаром» важко спускатися. – Чекай, – здивувався друг, – ти хочеш сказати, що тут є дорога з більш-менш пологим спуском-підйомом? – Авжеж, є, – обтрушуючи сніг із шапки, з посмішкою відказав журналіст. – То чого ж тоді вчора ми поперлися тим «кулуаром» з його 40-60-градусним схилом? – А тому, Юро, щоб організм з першого дня почав адаптацію до навантажень, – підморгнув Андрій. – Не хвилюйся, сьогодні-завтра сам усе зрозумієш. Юрко тільки крякнув.

– Запам’ятай: легких шляхів не шукаємо! – бадьоро сказав журналіст і трохи прискорив темп. – Ті, хто хоче чогось легшого, зараз лежать на диванах і навіть не підозрюють, що може існувати така краса! – Андрій розвів руки, ніби намагався обійняти все довкола. Якийсь час ішли мовчки. Натрапили на кілька груп туристів, які також поспішали спуститися до перевалу. З розмов зрозуміли, що ті хочуть якнайшвидше сісти там на якийсь транспорт і дістатися Сімферополя чи Алушти, де можна знайти якесь тепленьке місце й перечекати негоду.

Андрій зціпив зуби та йшов уперед. Розумів, що коли зараз не тримати темп, то через холод дуже легко розклеїтися. Із власного досвіду хлопець знав, що перш за все людина ламається психологічно. А психологія – річ тонка. Емоції непомітно й швидко відображаються на тілі, впливаючи на стан усього організму.

Кілька разів він ставав свідком досить цікавої ситуації. Ось гурт дорослої, дужої, веселої та енергійної молоді вирушає в похід. Усі з ентузіазмом ідуть провести тиждень у лісі, в горах – на природі. Свіже чисте повітря, багаття, пісні, відсутність міського поспіху... Аж тут починався дощ. А дощі, скажімо в Карпатах, можуть іти і кілька годин, і кілька діб. За ці кілька днів безперервної «боротьби» з негодою, коли всі речі стають вологими, а до пуття зварити щось і зігрітися не вдається, з учасниками походу відбуваються просто чудернацькі метаморфози. Вони не висипаються, дратуються, зникає апетит, потай, а хто й уголос, починають мріяти про місто, від якого тільки-но тікали на природу...

І повертався такий гурт, якщо доходив до кінця маршруту, вже не гуртом, а натовпом сердитих одне на одного, на негоду, всі ліси, гори, природу й людей, які після цього про походи готові дивитися тільки по телевізору.

На щастя, знав Андрій і протилежні випадки.

Щодо себе, то помітив: як тільки ситуація ставала складною, перешкоди видавалися просто нездоланними – в ньому прокидався дух воїна. Він тільки радів черговій нагоді випробувати свої можливості, загартувати характер.

Зараз сніг і холод для нього не серйозні перешкоди. Більше зосереджувався на внутрішній боротьбі. Хлопець ніяк не міг зважитися: забути про попередні невдачі й зробити пропозицію Алісі чи

відмовитися від цього наміру та зберегти свою свободу й гордість. Вибір не з легких.

Андрій раз у раз поглядав на застелене хмарами небо. Й пообіцяв собі – він пройде маршрут до кінця, уважно дослухаючись до серця й до того, що підказуватимуть шлях, природа. А тоді зробить остаточний вибір.

***

Через сніг, що танув, стежка перетворилася на суцільне болото, доводилося часто обходити її збоку по снігу. Взуття, незважаючи на високу підошву, вже давно та безнадійно промокло, холодна вода чвакала при кожному кроці. Похмурі думки непомітно закрадалися в свідомість Юрія.