Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

«Та-а-к, поперлися одні в гори… Це ж треба було так вдало час вибрати! От щастить, так уже щастить… І взуття геть мокре... Це ж захворіти – раз плюнути по такому холоду! Тільки бронхіт вилікував… А сніданок? Ми ж ні світ ні зоря – на ногах, а нічого не їли! У животі вже так бурчить…»

Юрій глянув на товариша, який ішов попереду як ніде нічого.

– Ну, як воно, перший раз у поході? – бадьоро запитав Андрій, відчувши Юрин погляд. – Та як у ларьок по пиво збігать, – ніби збоку почув свій похмурий голос Юрій. Обоє розсміялися.

– Це ж треба, оце видав… – сам собі дивувався хлопець. Йому аж полегшало. – Молодець! Вище носа – і все налагодиться, от побачиш! – підбадьорив Андрій. До Ангарського перевалу добиралися ще з годину, лише зрідка перекидаючись якимись фразами чи словами. Перейшли на протилежний бік дороги. На автобусній зупинці поскидали важкі наплічники на лавочки, сіли перепочити. Зупинка мала накриття, тож незважаючи на вітер, сніг сюди майже не потрапляв. Хлопці розминали трохи затерплі плечі.

– Що ж, туристе, а ось і Димерджи, – Андрій махнув рукою кудись за зупинку. – Йдемо вперед, чи, може, повернемося? – Уперед, – ентузіазм ще не залишив Юру. – Оце по-нашому! – схвалив його вибір Андрій.

Журналіст дістав із бокової кишені рюкзака пакетик з родзинками й простягнув другові.

– Це справжній сніданок туриста, якого застала негода, пригощайся! Юрій узяв жменю сухих виноградинок. От на що на що, а на апетит зараз він точно не нарікав! Андрій тим часом дістав карту й уважно почав вивчати, зрідка водячи пальцем по поверхні мапи. Потім задоволено гмикнув:

– Та, диви, всього три сантиметри... по карті! – Якихось три сантиметри? – відразу пожвавішав Юрій. – Та це ж просто несерйозно, та ми… Великі дощові краплі так і сипали в обличчя, мов горохом. Дощовики вже мало допомагали – вода все одно знаходила дорогу, щоб дістатися під них. Рукава та штанини змокли. Сніг остаточно розтанув, тому при кожному кроці на розбухлій землі залишався глибокий слід. У окремих місцях нога вгрузала в глинистий грунт вище кісточок.

Шлях петляв серед дерев: то потроху піднімаючись угору, то ніби виходячи на плато. Хлопці йшли мовчки, говорити особливо не хотілося, тим паче, коли й так хекаєш від нестачі повітря в легенях. Андрій стежив за ритмом підйому: п’ятдесят хвилин ходи й десять відпочинку. Стандартний режим.

Юрію ж здавалося, що ця дорога не закінчиться ніколи. Скрізь мокро та холодно. Була б його воля і знав би він, що їх чекає на тих «трьох сантиметрах», ще б на Ангарському перевалі сів на автобус чи попутку і... А так Андрій поруч, якось соромно... Та й не покинеш же товариша... Ноги гули, як дроти на лінії з високою напругою. Рюкзак підступно впивався в плечі.

– Видно, що ти не сачкував, Юро, і виконував мої настанови про біг та три сотні присідань! – схвально поплескав його по плечу Андрій. – А то вже б давно довелося тягти тебе на своїй шиї... По обіді туристи вийшли на широку галявину. Тут Андрій швидко знайшов джерело – з землі стирчала металева труба, з якої поволі сюрчав невеличкий струмінчик.

– Пані та панове, антракт... е-е, себто привал! Поруч із джерелом стояв дерев’яний столик з імпровізованими колодами-лавочками. Нарешті поскидали рюкзаки. Відкрили консерви, дістали хліб, трохи сала, печива, сиру. Руки в обох так замерзли, що не хотіли слухатися й усе це нарізати. Поїли та, по

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар