Слава ЗСУ!

Юрій з розгону стукається лобом об панель – то, певно, не встигла загальмувати машина, що їхала за ними. Від цього удару півторатонка летить трохи вперед, рівно настільки, що чорний «Лендровер» переднім колесом зносить їй бампер. При цьому його колесо вибухає, бо чутно гучний ляскіт камери. Однак машина мчить далі й зникає за поворотом. Добре, що хоч нікого з пішоходів не зачепила!

Юрій усе ще сидів у кабіні й не міг отямитися від пережитого. Потім обережно обмацав руки, ноги, тулуб, покрутив головою, потираючи гулю на лобі – наче все ціле та на місці.

«Ху-ух, живий!» – з неймовірним полегшенням радісно забилася думка.

«Газель»-півторатонка, крім бампера, задніх ліхтарів і вм’ятини на капоті, більше пошкоджень не отримала. Навіть їхати могла.

«І то добре, на дорозі всяке трапляється... – Юрій проковтнув комок, що підкотився до горла. – А хто ж то був? Ніби знайома машина... Чи то так тільки здалося? Куди поділися ті навіжені?»

А от невеликий «Фольксваген», який їхав по сусідній смузі, постраждав більше. Його капот сплющило й задерло догори гармошкою так, що тепер він був вище машини. На превеликий подив Юрія, з розплющеного авто виліз уже знайомий чоловік, той самий, який купив у нього першу книжку з автографом Котлера.

– Доброго дня, пане підприємцю! Якщо можна так казати за цих обставин, – озирнувся на розбиту машину. – Це точно, – погодився Юрій, поступово приходячи до тями. – І що то за божевільний був? – Є в мене один здогад. Якщо поквапимося, гадаю, ще встигнемо наздогнати. Ось тільки викличу техдопомогу, хай заберуть мою автівку... Ви ж не заперечуєте, якщо вашу «Газельку» використаємо заради великої справи? – Та ні, але якось... А хоч скажете, що за справа? Невже треба щось рятувати? – Так. Цього разу – Всесвіт. ***

Для Андрія сьогодні був особливий день. Нарешті він вирішив освідчитись Алісі. Ще вчора домовився про зустріч і сьогодні збирався до дівчини.

– Е-ех, прощавай холостяцьке життя, – стиха сказав, оглядаючи свою невелику кімнату, де на столі, на поличках купками розставлено книжки, на підлозі під ліжком лежало спортивне знаряддя: гантелі, еспандери, щитки для захисту гомілок у спарингах, кеди. Зітхнувши, взяв спортивне взуття й виніс у коридор. «А може, я надто рано повірив у можливість...» – сяйнула підступна думка. Усмішка з’явилася на обличчі хлопця, і він упевнено виголосив як незаперечну істину:

– Відтепер – порядок, пиріг у вихідні, телевізор... Одним словом – сім’я, робота, діти... – засміявся, знаючи, що з Алісою вони точно не стануть такою собі середньостатистичною родиною зі сферою інтересів від пирога до телевізора. «Чи, може, всі так думають свого часу?» Принаймні журналіст урочисто заприсягнувся, що зробить усе від нього залежне, щоб не просто змінити форму існування з одно

осібно-холостяцької на сімейно-родинну, а щоб жити як дві взаємодоповнюючі особистості, якісно, по-новому розвиватися.

Хлопець, може б, ще понасолоджувався цими «останніми хвилинами холостяцтва», але щось підганяло швидше їхати до Аліси.

«І куди мені поспішати? Домовилися аж на третю, а зараз тільки дванадцята... Може, вона спить іще?»

Однак внутрішній голос невблаганно підштовхував Андрія до рішучих дій. Тож хлопець узяв шолом, розкішний букет троянд, які купив ізвечора, і, зачинивши квартиру, поспішив до мотоцикла.