Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Умощуючись на сидіння, продумував, що скаже дівчині. Слова якось постійно плуталися, здавалося, змістовного освідчення не вийде. Зрештою Андрій махнув на цю затію рукою:

– Нехай, скажу, що на серці буде, – завів мотор і помчав до коханої. Швико знайшов її будинок. Поставив мотоцикл і, взявши дарунки, підійшов до воріт, натис на кнопку дзвінка. За якусь мить з’явилася Аліса.

«Не спить-таки!» – радісно відзначив, милуючись дівчиною.

Аліса була якась підкреслено урочиста, як йому здалося. Одяглася в легеньку вишукану зелену сукню, а тонку талію перехоплював широкий чорний пояс. Її довге темне волосся, сплетене у вузлик, погойдувалося в такт крокам, коли дівчина поспішала до воріт. Але головне, в очах Аліси світилася справжня, неприхована радість від їхньої зустрічі.

«Значить, я не помилився!» – відлягло від душі Андрію.

Красуня власноруч відчинила хвіртку та підхопила хлопця під руку. Вони попрямували до будинку. Їхні обличчя були так близько, що Андрій і сам не помітив, як розчинився в поцілунку. Аліса також була збентежена.

– А ти раненько, Андрію... – дещо соромлячись такої відвертості в почуттях, усміхнулася, зазираючи в очі. – Хто рано встає, – Андрій зробив невелику паузу – і правильно, бо, за звичкою, збирався вже сказати: «Той усіх дістає», – тому Бог дає! Хлопець задивився на Алісу, нервово пригладив чуба.

– А це тобі, – нарешті спохопився і простягнув букет троянд. Потім став на одне коліно перед здивованою дівчиною і серйозно почав промову-освідчення:

– Алісо, чарівна Алісо! Зараз, тут, хочу сказати, що закохався до безтями. Ще тоді, в горах... Я ще не усвідомлював цього, однак серце – воно все знає, просто іноді потрібно вміти його слухати... Тепер не можу уявити свого подальшого життя без тебе. Тому прошу зараз твоєї руки... Моє серце належить тільки тобі... Чи є надія, що мої почуття взаємні? ***

Заїхавши за перехрестя, «Лендровер» зупинився. Переднє колесо ледь трималося, тож машина просто не могла рухатися далі.

– От халепа, ну зроби ж щось! – закричав Олексій на водія. – Чого сидиш? Стас вискочив з машини, дістав домкрат і запаску й почав міняти пошкоджене колесо. Завдяки... Хоча ні, мабуть, правильніше сказати – незважаючи на те, що директор постійно підганяв водія дуже нецензурною лайкою, нове колесо досить швидко зайняло належне місце.

– Ну їдьмо вже, їдьмо! Чого порпаєшся? – квапив Олексій, нервово соваючись на сидінні. І машина далі помчала вулицями, лякаючи перехожих і водіїв. На щастя, аварійних ситуацій вона більше не створила. Так швидко Стас не наважувався їздити містом навіть напідпитку в свої розбишацькі молоді роки. Однак під поглядом запалених очей шефа водієві здавалося, що в його потилицю впирається холодне дуло пістолета, тож навіть не наважувався сперечатися.

Олексій же відчував зараз якесь неймовірне піднесення. Руйнівна сила переповнювала його, хоча, згідно з усіма відомими фізичними й біологічними законами, він мав би ледь тримати розплющеними повіки, адже не спав дві доби та майже нічого не їв. Та, напевно, ті закони, якими керується наука сьогодні, є тільки обмеженими (тобто такими, які спрацьовують лише за певних умов) відголосками законів (чи єдиного закону?), що реально існують... Тому ще багато феноменів залишаються непояснюваними, чи, що ще гірше, трактуються неадекватно...

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар