Слава ЗСУ!

Умощуючись на сидіння, продумував, що скаже дівчині. Слова якось постійно плуталися, здавалося, змістовного освідчення не вийде. Зрештою Андрій махнув на цю затію рукою:

– Нехай, скажу, що на серці буде, – завів мотор і помчав до коханої. Швико знайшов її будинок. Поставив мотоцикл і, взявши дарунки, підійшов до воріт, натис на кнопку дзвінка. За якусь мить з’явилася Аліса.

«Не спить-таки!» – радісно відзначив, милуючись дівчиною.

Аліса була якась підкреслено урочиста, як йому здалося. Одяглася в легеньку вишукану зелену сукню, а тонку талію перехоплював широкий чорний пояс. Її довге темне волосся, сплетене у вузлик, погойдувалося в такт крокам, коли дівчина поспішала до воріт. Але головне, в очах Аліси світилася справжня, неприхована радість від їхньої зустрічі.

«Значить, я не помилився!» – відлягло від душі Андрію.

Красуня власноруч відчинила хвіртку та підхопила хлопця під руку. Вони попрямували до будинку. Їхні обличчя були так близько, що Андрій і сам не помітив, як розчинився в поцілунку. Аліса також була збентежена.

– А ти раненько, Андрію... – дещо соромлячись такої відвертості в почуттях, усміхнулася, зазираючи в очі. – Хто рано встає, – Андрій зробив невелику паузу – і правильно, бо, за звичкою, збирався вже сказати: «Той усіх дістає», – тому Бог дає! Хлопець задивився на Алісу, нервово пригладив чуба.

– А це тобі, – нарешті спохопився і простягнув букет троянд. Потім став на одне коліно перед здивованою дівчиною і серйозно почав промову-освідчення:

– Алісо, чарівна Алісо! Зараз, тут, хочу сказати, що закохався до безтями. Ще тоді, в горах... Я ще не усвідомлював цього, однак серце – воно все знає, просто іноді потрібно вміти його слухати... Тепер не можу уявити свого подальшого життя без тебе. Тому прошу зараз твоєї руки... Моє серце належить тільки тобі... Чи є надія, що мої почуття взаємні? ***

Заїхавши за перехрестя, «Лендровер» зупинився. Переднє колесо ледь трималося, тож машина просто не могла рухатися далі.

– От халепа, ну зроби ж щось! – закричав Олексій на водія. – Чого сидиш? Стас вискочив з машини, дістав домкрат і запаску й почав міняти пошкоджене колесо. Завдяки... Хоча ні, мабуть, правильніше сказати – незважаючи на те, що директор постійно підганяв водія дуже нецензурною лайкою, нове колесо досить швидко зайняло належне місце.

– Ну їдьмо вже, їдьмо! Чого порпаєшся? – квапив Олексій, нервово соваючись на сидінні. І машина далі помчала вулицями, лякаючи перехожих і водіїв. На щастя, аварійних ситуацій вона більше не створила. Так швидко Стас не наважувався їздити містом навіть напідпитку в свої розбишацькі молоді роки. Однак під поглядом запалених очей шефа водієві здавалося, що в його потилицю впирається холодне дуло пістолета, тож навіть не наважувався сперечатися.

Олексій же відчував зараз якесь неймовірне піднесення. Руйнівна сила переповнювала його, хоча, згідно з усіма відомими фізичними й біологічними законами, він мав би ледь тримати розплющеними повіки, адже не спав дві доби та майже нічого не їв. Та, напевно, ті закони, якими керується наука сьогодні, є тільки обмеженими (тобто такими, які спрацьовують лише за певних умов) відголосками законів (чи єдиного закону?), що реально існують... Тому ще багато феноменів залишаються непояснюваними, чи, що ще гірше, трактуються неадекватно...