Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Тим часом чоловік пройшов повз ворота й Стаса, який усе ще стовбичив біля них, не знаючи, що робити. Не спускаючи очей з директора, Сан Санич нахилився до розтоптаного букета троянд. Із купи поламаних стебел і пелюсток дістав якимось дивом уцілілу квітку. Її червоний пуп`янок ще не розпустився повністю й тепер схиленою голівкою дивився на оточуючих, ніби й собі сумуючи з усього того, що відбувалося.

Та коли Сан Санич узяв до рук троянду – сталося ДИВО. Просто на очах вона почала випростовуватися та розквітати. Це була МИТЬ. ЧАРІВНА МИТЬ...

Від подиву всі заніміли, широко відкритими очима споглядаючи небачене.

Олексій Іванович втупився в квітку, мов зачарований. Його свідомість, усе єство ніби пронизала блискавка-прозріння.

– Я побачив його! Я зрозумів! – прошепотів. Сан Санич усміхнувся. Олексій усміхнувся у відповідь. Аліса з Андрієм перезирнулися. Стас здивовано поглядав то на шефа, який усе ще стискав пістолет у руці, то на Сан Санича, що тримав квітку, а тоді на Юрія, котрий завмер неподалік, учепившись обома руками за грати огорожі.

Першим оговтався Андрій. Не роздумуючи, підскочив до Олексія, одним ударом вибив з рук зброю, а іншим – поклав директора обличчям на газон...

Темрява зійшлася над Олексієм. Хоча вона одразу й зникла, розсіяна дивним світлом. Він кудись падав. Чи просто летів? Але йому було спокійно, легко, як ніколи в житті...

***

– Ти... ти його... – перелякано дивилася то на Андрія, то на Олексія Аліса. – Уколошкав? – з жахом-здивуванням прошепотів Юрій, спостерігаючи як у Олексія з носа юшила кров. «Що? Невже я помер?» – здивувався Олексій, чуючи далекі знайомі голоси.

– Не поспішай, – була відповідь. Це Сан Санич почав ляпати його по щоках. Олексію потроху розвиднювалося. Він побачив над собою схилені стурбовані обличчя на фоні голубого безхмарного неба.

– Мабуть, переборщив трохи, – розвів руками Андрій і, винувато всміхаючись, знизав плечима. Усі полегшено зітхнули. Аліса обійняла свого героя та від щастя аж заплакала, схилившись на його плече.

– Я... та все гаразд... – шепотів Олексій, намагаючись усміхнутись. Сан Санич витер серветкою кров, яка все ще бігла з носа директора.

«Гарно заїхав, – подумав Стас. – А ще колись сміявся наді мною. Ото хотів би я подивитися завтра на його личко, на що воно стане схоже ...»

– Де вона? – запитав Сан Санич. – У квартирі... Я вже запакував її.. Напевно, і сам би відвіз, та... – Знаю, знаю, – закивав Сан Санич. – То тепер ти розумієш? Олексій заплющив очі й легенько кивнув. – Чекайте, пане Живогляд, по-моєму, не всі тут у курсі, – насупилась Аліса. – Як власниця цього чудового газону, який щойно стоптали кілька пар ніг, хочу, щоб принаймні пояснили, заради чого все це... – Живогляд? – здивовано подивився на Сан Санича директор. – Той самий Олександр Олександрович Живогляд? – запитав, не вірячи, що людина, яка пропонувала допомогти врятувати компанію, зараз урятувала його самого і, мабуть, ще кілька життів. – А що, хіба я схожий на матір Терезу? – засміявся Олександр Олександрович. Він по-діловому відкрив свого чорного дипломата, дістав звідти якийсь флакончик і підніс Олексієві до носа. Очевидно, то було щось сильнодіюче та сильнопахуче, бо ж директор практично відразу піднявся і сів на газоні.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар