Слава ЗСУ!

– Свєт, чекай... – Бувай, – долинуло з вулиці. «Що за день?!» – подумав Максим, беручи слухавку. – Дякую, Ніно Григорівно... Алло, слухаю, Станіславе Станіславовичу... Максим зітхнув, проганяючи неприємні спогади. Він приїхав на узбережжя дві години тому й чекав на автобус у селище Гірське. Зараз, мружачись від сонця, юнак дивився на дійство, що відбувалося неподалік, поблизу скелі, що чимось нагадувала вовка, який виє, задерши пащу.

Хлопець підвівся. Зібрав речі до рюкзака та попрямував туди.

Поблизу скелі прилаштувався мікроавтобус, а на її вершині кріпили страховку. Троє чоловіків одягали спорядження. Невеличкий в`юнкий дядько закликав у гучномовець:

– Пані та панове, гості сонячного узбережжя! Зараз троє відважних молодих людей спробують підкорити вершину цієї скелі. Той, хто першим підніме прапор України, який ми там закріпили, стане переможцем. Усіх охочих перевірити спорядження нашого спонсора та свої нерви прошу підходити до мене. Незабутні відчуття, маса адреналіну – всього за 50 гривень! Переможцю гроші повертаємо! Незважаючи на чималий гурт глядачів, охочих дертися на верхівку скелі не знайшлося.

– А поки ви вагаєтесь, наші хоробрі хлопці з асоціації альпіністів «Авангард» позмагаються між собою і покажуть, що зі спорядженням фірми «Екстрімспорт» видертися на цю скелю можна просто граючись. Ви готові, хлопці? – бадьоро мотнув головою ведучий. Альпіністи під’єднали карабіни страховки до спорядження й підійшли до скелі на відстань витягнутої руки.

– На старт! Увага! – ведучий підняв руку. – Марш!!! Троє спортсменів стрибнули на скелю і, міцно вчепившись у неї руками, швидко полізли вгору. Ось уже піднялися метрів на сім. Лідирував загорілий бородатий чолов’яга років сорока. Він випереджав опонентів майже на корпус. Конкуренти були років на десять молодші. «Хлопцями» вони залишалися, мабуть, у душі.

Несподівано з-під рук альпініста в центрі просто обсипалося каміння, він повис на страхувальному тросі, потім повільно почав спускатися. Тим часом двоє інших авангардистів за ті півхвилини, протягом яких товариш спускався, дісталися «вовчої» шиї. Один почав підйом під кутом градусів п’ятнадцять. Але йому також не пощастило: спочатку зірвалися ноги, а потім, коли він почав розхитуватися, намагаючись знову зачепитися за скелю, посипалося каміння з-попід рук. Як і попередник, він повис над пляжем.

Із трьох альпіністів залишився один. Він досяг середини «вовчої » пащі. Але сьогодні, певно, був не день цих досвідчених «хлопців ». Просто з-під ніг альпініста вислизнув камінь, а той, за який він тримався, не витримав ваги тіла і відколовся. Разом вони полетіли в натовп. Чоловіка втримала страховка, а камінь упав у пісок недалеко від перших рядів. Альпініст спустився на тросі вниз. У його

очах ще світилося видіння близької перемоги і одночасно проглядало розчарування.

Люди під кам’яним монолітом потроху почали втрачати цікавість до видовища, скеля враз стала для них чимось недосяжним. Максим, який теж стояв у натовпі з рюкзаком на плечах, кедами в руці, зробив кілька кроків до непідкореного «вовка». Альпіністи якраз від’єднували карабіни й знімали спорядження для «охочих». Усі дивилися на Максима.

– Ну, сміливіше, юначе, наше спорядження витримає і вас, – весело почав ведучий. Хлопець не звернув на заклик ніякої уваги. Його погляд був зосередженим, він шукав зручні виступи для підйому. Без поспіху поблизу скелі поклав рюкзак, зверху кинув рушник, а поряд поставив кеди. Потім підійшов до скелі і, підстрибнувши, вхопився за найближчий виступ. У публіки від подиву повідвисали щелепи. Максим уже був метрів на три над пляжем, коли почув вигуки: