Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Та він же ненормальний! – Здєлайте же хоть что-нібудь! – зойкнув жіночий голос з московським акцентом. – Злізай, чуєш, дурню, ти ж розіб’єшся! – в гучномовець розпачливо волав ведучий. З приводу власної нормальності чи ненормальності Максим міг би зараз пофілософствувати. «Адже що таке норма? Аспект перший: норма – всього-навсього поняття, за допомогою якого, в першу чергу, лікарі встановлювали межі змін параметрів стану людського організму та його психіки. Ці граничні стани визначали емпірично, так, щоб дані параметри змінювалися саме не виходячи за них у переважної більшості людей протягом переважної частини часу їхнього існування. Проте насправді фізіологічні та психічні характеристики, навіть у «найнормальнішої » людини, можуть значно відхилятися від загальноприйнятого еталону в певні періоди життя чи в певних ситуаціях, що, в принципі, є такою ж нормою, як і знаходження їх у обмежуючих рамках більшу частину часу. Звідси, всіх можна так само адекватно називати або нормальними або ненормальними. Ось...

Тож даний термін давно потрібно було б замінити якимось більш відповідним та ємнісним. А то – «ненормальний»... Аспект другий (витікає з першого): норма – це середньостатистичний homo sapiens, який нічим не вирізняється з-поміж таких,

як він. У нього все – як у всіх, не краще й не гірше. Чи були тоді Наполеон, Паганіні, Ейнштейн нормальними? Звичайно, ні, вони не вписуються в ці рамки, вони – ненормальні особистості на відміну від цілком нормальної сірої маси їхніх сучасників. Хоча, загалом, будь-яка нормальна людина також особистість, яка просто сама себе тримає в клітці суспільних забобонів, що звуться нормою. А от чи жити в клітці (причому зовсім не золотій), кожен обирає сам...»

Проте зараз хлопцеві було не до філософії. Він не був альпіністом і навіть ніколи не піднімався вище чотириметрової стіни одного карпатського замку. Щоправда, своїм плюсом вважав те, що любив у дитинстві лазити по деревах. Як не дивно, Максим, як і будь-яка нормальна людина, боявся висоти, а точніше – дивитися згори вниз у прірву. А от лізти вгору, скажімо на скелю, йому було зовсім не страшно. Шосте чуття підказувало, що так потрібно і що все буде гаразд.

Кам’яний моноліт виявився досить крихким, але мав багато зручних виступів і заглибин. Максим піднімався над пляжем усе вище й вище. Він чув якісь вигуки знизу, проте вже не сприймав їх

– був зосереджений, зважував кожен рух, навіть незвично для самого себе щільно притискався до скелі, а тому дертися вгору було важкувато. Час для відчайдуха ніби зупинився, а серце радісно калатало в грудях. Йому одразу згадалася лекція одного професора, який розповідав, що клітини серця в екстремальних умовах здатні виробляти ендорфіни – медіатори задоволення. Саме тому всі екстремали отримують неймовірне задоволення від стрибків з парашутом, альпінізму, серфінгу...

«Ох, ця медицина і наука, як завжди невчасно», – подумав майбутній лікар, поглянувши вгору на кам’яний виступ голови «вовка ». Цього року юнак перейшов на п’ятий курс медуніверситету.

Почався найважчий підйом – угору під кутом.

«Цікаво, як він називається в альпінізмі?» – миттєво промайнула думка.

Максиму ніколи ще не доводилося їх долати, але він знав, ні, швидше відчував, що зможе.

«Інакше хіба поліз би?» – запевняв внутрішній голос.

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар