Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Увечері вони знову відвідали „Грот” і розсталися на тиждень.

ГЛАВА П’ЯТА

Цієї ночі Риті наснилася мама. Вона сиділа вся в білому в головах ліжка і посміхалася доньці. А очі в мами сумні-сумні…

Рита прокинулася в жахливому настрої. Хотілося плакати. Однак, поглянувши на розкладені по всій квартирі речі – вона ще зроду не мала такого вишуканого вбрання, – Рита узяла себе в руки. Мама померла, і нічого тут не вдієш. Господь змилостивився над Ритою і дав їй шанс змінити своє життя. Володимир розповів, що господар студії вельми багатий дядечко. Він так і сказав: „У дяді Жори грошей кури не клюють”. Це вони свого шефа так називають – дядя Жора. Якщо Риті пощастить, у неї теж з’являться гроші. Й улюблена робота. Саме те, про що Рита мріяла. Треба тільки не розкисати і бути молодчиною.

Вона ще трішки поніжилася в ліжку, потім рішуче відкинула ковдру.

Був чудовий недільний ранок. Сонячне світло щедро заливало кімнату. Рита визирнула у вікно: на небі – ні хмаринки. Отже, можна сподіватися, що день і вечір видадуться такими ж погідними.

„Провідаю Тетянку”, – вирішила Рита.

Таня, її давня вірна подруга, жила в іншому кінці міста. Вона сама ростила двох дівчаток-близнючок. Вродлива і розумна, Тетяна невідомо чому у двадцять два роки поставила хрест на своїй жіночій долі і вирішила: якщо вже їй не судилося до цього часу мати чоловіка, то нехай буде хоча б дитина. Господь нагородив її двома.

Рита з цього приводу була іншої думки. Вона добре усвідомлювала, що сама, без чоловіка, дитину не потягне. Тетянка тягла двох. Рита поважала подругу за те, що вона ніколи не скаржилася на життя, завжди була привітною і терпляче викохувала своїх дівчаток.

„Треба буде щось їй подарувати, – вирішила Рита, задумливо перебираючи купу речей, що так несподівано на неї звалилися. – Мабуть, ось це”.

Вона зупинила свій вибір на елегантному темно-синьому костюмі, оздобленому розкішним білим мереживом. Тетянці пасує синій колір. Собі Рита відібрала світлу коротку спідничку, яка мала вигідно підкреслити засмаглість її гарних ніг, і зелений шифоновий блузон з брошкою. Ретельно вдяглася, навела макіяж, поглянула в дзеркало. Тепер уже ніхто не запідозрить, що перед ним сирота-лаборантка. Як мінімум секретарка директора комерційного банку.

Рита сама дивувалася тому, як одразу змінюється її постава і стає впевненим вираз обличчя, варто лише вбратися у щось пристойне. Начебто все залишається таким, як і раніш, змінюється лише зовнішня оболонка, а людина – зовсім інша. І ставлення до неї міняється: хтось заздрить, хтось захоплюється, але байдужих нема. Навіть дивно, від яких несуттєвих дрібниць залежить людське життя.

Побачивши Ритин подарунок, Таня невимовно здивувалася. А вислухавши розповідь подруги про Володимира, здивувалася ще більше.

– Дивно, чого це він так розщедрився? – Суворі умови життя змушували її підходити до всього з практичної точки зору. – Щось тут нечисто.

– Дурненька! – вигукнула Рита. – Багатий дуже, от і розщедрився. У нього, скільки б не віддав, все одно залишиться. Це тільки такі, як ми, над кожною копійкою тремтять.

– І все ж таки підозріло, – наполягала на своєму Тетяна. – Може, речі крадені?

– Оце маєш! – сплеснула руками Рита. – До чого ми докотилися! Настільки вже відвикли від великодушності, що подарунки тепер сприймаємо не інакше, як можливість сплавити крадену річ.

Їй так і не вдалося переконати подругу. Тетяна твердила одне й те ж і радила Риті не вельми довіряти Володимиру. Свій синій костюм вона про всяк випадок повісила в шафу подалі. Це трішки образило Риту.

Полишивши Тетянчину квартиру, з якої не вивітрювався запах господарчого мила і манної каші, Рита відчула себе надзвичайно легко і вільно. Захотілося відірватися від землі і політати, як бувало колись у дитячих снах.

Йдучи вулицею, Рита помітила, що зустрічні чоловіки озираються їй услід. Це приємно тішило її самолюбство.

„От би зустріти зараз Толіка”, – подумала Рита. Нехай пошкодує, що відмовився від такої жінки, на яку звертають увагу всі чоловіки. Він бо любить усе яскраве.

Рита згадала, як колись здибалася з ним у своєму старому зимовому пальтечку з облізлою лисицею. Тоді він удав, ніби й не помітив її.

„Цікаво, як би він повівся зараз?” – розмірковувала Рита і злостиво уявляла спантеличений погляд свого колишнього коханого і власну байдужість у розмові з ним.

Несподівано вона почула позаду себе знайомий голос:

– Рито! Невже це ти?!

Вона озирнулася. Посеред тротуару стояв Толік. Він дивився на Риту своїми карими променистими очима, і в них світилося таке непідробне захоплення, що Рита вмить забула про все на світі.

Толік узяв Ритині руки у свої і підніс до вуст.

– Яка ти стала гарна, – прошепотів він, по черзі цілуючи її тремтячі пальці.

Потім вони довго сиділи в ресторані. Толік ґречно упадав коло неї – тільки він один умів робити це так зворушливо й ніжно. На жаль, Рита знала, що він може бути й іншим – безжальним і жорстоким. Таким він був два роки тому, коли у подробицях пояснював Риті, чому не може з нею одружитися. Толік говорив відверто і чесно (він завжди пишався своєю чесністю), не замислюючись над тим, як боляче ранять Риту його слова. Потім він пішов, легковажно зронивши „До побачення”, а Рита летіла у глибоке чорне провалля…

Згадавши минуле, Рита знову відчула той самий пекельний біль у серці, який потім півроку не полишав її. І несподівано виникло бажання помститися.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар