Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Тим часом Толік розповідав про свою роботу в міліції, раз по раз кидаючи на Риту багатозначні погляди. Однак вона неуважно слухала його розповідь. Думки її були зайняті іншим.

„Ось зараз він сидить переді мною, здається, знову по вуха закоханий і, певно, гадає, що я готова кинутись йому в обійми. Який же він все-таки дурень! Які дурні усі чоловіки. Вони навіть не уявляють, яка це страшна сила – ошукана жінка!”

– … скоріш за все діє маніяк-убивця, – говорив Толік. – Два місяці тому неподалік від міста знайшли спотворений жіночий труп. Особу потерпілої з’ясувати не вдалося. А цими днями одна старенька ледь не збожеволіла, знайшовши в заростях ожини понівечені людські останки. Теж жіночі. І знову ж таки невідомо чиї. Той, хто це робить, навіть не турбується про те, аби надійно приховати трупи. Навпаки – підкидає їх у такі місця, щоб можна було знайти. Ніби тішиться своєю зухвалістю і безсиллям правоохоронних органів. У нас в управлінні рейвах, всі зайняті пошуками невідомого садиста. Я ж маю стосовно цього свої міркування…

„Господи, для чого він розповідає мені про цю мерзоту?! – брижилася Рита. – Хизується, чи що? Знайшов чим розважати даму! Еге ж, його там ніхто не слухає, а у нього стосовно цього свої міркування. Відкопав собі співрозмовницю…”

– … в обох випадках неподалік від того місця, де знайдено трупи, залишилися сліди машинних коліс. Судячи з подвійних відбитків, це звичайна вантажівка, але вага, як вирахували експерти, тягне лише на невеличкий фургон. А це, як не крути, зачіпка. Ось я й міркую, що для початку слід навести довідки про цей нестандартний фургон-вантажівку з подвійними колесами. Можливо, хто-небудь його бачив і зможе назвати номер…

„Мабуть, у мене не вельми ефектний вигляд, коли його голова забита якимись там фургонами, – думала Рита. – Наступного разу надіну вечірню сукню, яка так сподобалася Володимиру”.

Попри все, кінець вечора був чудовим. Звучала музика, вони танцювали. Толік міцно і водночас ніжно стискав Риту в обіймах. Вона відчувала жагу його тіла і в душі тріумфувала: він знову кохає її! Жадає її! І вона знову може владарювати над його бажаннями. Нарешті настала її черга! Нехай він теж спізнає, що значить бути знехтуваним!

Толік цілував її очі, щоки, уста. Рита подумки наказувала собі відсторонитися, обпекти його байдужим поглядом, помститися йому – і … підставляла обличчя для нових поцілунків.

ГЛАВА ШОСТА

У понеділок зранку Рита прийшла на роботу в екстрамодному костюмі. Спочатку цього ніхто не помітив. Рада старійшин у складі Наталі Аполлінаріївни, Поліни Сергіївни та Сергія Леонідовича, обговорювала важливе питання: хто залишив на столі телефонну слухавку? Слухавка пролежала усі вихідні, і, звичайно ж, на АТС телефон відключили.

– Ви усвідомлюєте, що це пахне добрячим штрафом? – Наталя Аполлінаріївна свердлила поглядом принишклих дівчат.

Щоразу, слухаючи, як гуркоче цей, схожий на водоспад, голос, Рита згадувала підібгані губи замзавлабихи і її дошкульне: ”Рито, ти так голосно розмовляєш по телефону”. Куди вже мені до вас, Наталю Аполлінаріївно!

Наталі Аполлінаріївні вторила Поліна Сергіївна:

– Ця молодь зовсім розпустилася. От ми свого часу…

Молодь клялася і божилася, що вона тут ні при чому, але їй, зрозуміло, ніхто не вірив.

Сергій Леонідович крутив головою, не знаючи, кого слухати. Він був ще порівняно молодим і недосвідченим керівником і боявся схрестити шпаги з грізною Наталі.

Нарешті з’ясувалося, що слухавку забула покласти на важіль сама Наталя Аполлінаріївна. Вона довго не хотіла цього визнавати, але зрештою, приперта в кут незаперечними доказами, урочисто виголосила:

– Можу ж я за двадцять років роботи в лабораторії хоч щось зробити не так!

І гордо винесла своє огрядне тіло у невеличку комірчину, яку вона шанобливо величала кабінетом.

– Ну от, завжди так, – лепетала Поліна Сергіївна, кваплячись переметнутися на бік молоді, – сама накоїть, а хтось інший винен.

Її ніхто не слухав. Ніна з Ларисою вже обступили Риту.

– Звідки це в тебе? – дивувалася Лариса, мацаючи добротну тканину, з якої була пошита Ритина обновка.

Рита виклала все як на духу.

– Ну й діла, – тільки й зронила Ніна.

– Пощастило, – зітхнула Лариса. – Будеш тепер кінозіркою.

Дівчата знехотя взялися до роботи. Рита помітила, що між нею і подругами виникло якесь сторожке відчуження. Вона почувалася пташеням, що випало з гнізда. Аякже: вона тепер приятелька мільйонера, а вони, як і раніше, всього-на-всього лаборантки, хоч і називаються інспекторами аналітичного відділу. Мабуть, так гадали Ніна з Ларисою.

Рита трішки образилася. Але потім вирішила ні на що не зважати і заходилася виношувати плани, як умовити Сергія Леонідовича надати їй дострокову відпустку. Сергій Леонідович був, власне, непоганою людиною, проте страх як не любив брати на себе зайву відповідальність. Крім того, тривала робота в жіночому колективі зробила його надміру підозріливим. Риті інколи здавалося, що його життєве кредо можна сповна передати словами: „Не довіряй жінкам!”.

– Маргарито Вікторівно, ви ж розумієте, що це серйозне порушення графіка, – була перша фраза Сергія Леонідовича, коли Рита врешті-решт насмілилася до нього звернутися. – Невже у вас така поважна причина?

Глибокий виріз декольте на начальника не діяв – він був порядним сім’янином. Риті довелося витратити цілу годину, доки вона домоглася свого. Дострокову відпустку вона мала заробити ударною працею протягом тижня. Вибирати не доводилося.

Обламуючи нігті і обпікаючись хромовою сумішшю, Рита мила посуд, готувала реактиви, вдихала задушливі випари ефіру – словом, крутилася як білка в колесі. Під кінець тижня від її манікюру не зосталося й сліду, а подарований Володимиром костюм прикрасила чимала дірка, пропалена сірчаною кислотою. Крапля цієї ядучої рідини потрапила саме в те місце, де на Ритиному халаті вже була діромаха, що не піддавалася штопанню.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар