Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

П’ять розбитих Ритою колбочок залишили незгладимий слід в душі Наталі Аполлінаріївни. Вона сприйняла це як особисту образу і довго шпетила Риту за вчинене віроломство. При цьому Поліна Сергіївна щось ретельно занотовувала до свого записника.

Толік щез. Можливо, йому доручили важливе завдання, яке вимагало особливої секретності. А може, він образився через те, що Рита не запросила його до квартири. Того вечора вона дещо безцеремонно розпрощалася з ним біля під’їзду. Останнє, що їй запам’яталося, це згаслі очі Толіка і його скривлені нервовою посмішкою губи.

Власне, Толік був не вельми надійним, щоб не сказати зовсім ненадійним приятелем. Він ніколи не скупився на слова, а обіцянки давав так само легко, як і забував про них. Рита це добре усвідомлювала і все ж часом шкодувала за тим, що не залишила собі на пам’ять проведену з Толіком ніч. Вона знала, що це була б розкішна ніч, сповнена жагучої ніжності, однак потому згадки про неї спопелили б усю Ритину душу, тому що Толік неодмінно знову десь повіявся б. Таким уже він був: то з’являвся, то невідомо чому зникав. Тож краще хай не буде нічого!

Всі ці хвилювання і остогидла робота діяли на Риту гнітюче. А тому, коли в неділю під її вікном зупинився знайомий мерседес золотистого кольору, Ритина душа аж стрепенулася від щастя. Нарешті вона хоч на якийсь час вирветься з цього метушливого і невлаштованого життя!

Як часто в передчутті великих перемін ми дякуємо за це долі, навіть не здогадуючись, які важкі випробування вона нам приготувала.

ГЛАВА СЬОМА

Володимир стояв на порозі з букетом троянд, пляшкою шампанського і коробкою шоколадних цукерок. Як завше, ретельно виголений та елегантно зодягнутий, він наповнив квартиру запахом вишуканих парфумів.

– Як справи? – поцікавився Володимир, схиляючись до Ритиної руки.

– Нормально, – бадьоро озвалася Рита. – Після тижня каторжних робіт мене благословили набратися сил для нових трудових звершень. А ти як?

– Теж нормально, – широко всміхнувся режисер. – Шефу страх як не терпиться тебе побачити. Кімната з видом на найчарівніше в світі озеро вже чекає на свою володарку.

* * *

На кіностудію вони приїхали під вечір.

Попервах машина довго котила уздовж високої бетонної загорожі, по верху якої чорною змійкою тягнувся електричний дріт. Потім зупинилася біля масивної залізної брами. Володимир посигналив, брама безшумно відчинилася, і низькорослий охоронець, з виду кореєць, привітно махнув рукою, пропускаючи мерседес досередини.

– Для чого така охорона? – поцікавилася Рита, коли вони з Володимиром їхали по обсадженій кленами під’їзній алеї.

– Примха дяді Жори, – іронічно посміхнувся Володимир. – Захист від рекетирів. Чула про таких?

Рита невизначено знизала плечима. Про рекетирів, які нападають на приватні кіностудії, вона нічого не чула. А втім, вона не надала словам Володимира значення, бо її увагу заполонили мальовничі краєвиди за вікном машини.

Місцевість, по якій вони їхали, була пересіченою, неоднорідною і напрочуд гарною. Праворуч розкинулося поле для гри в гольф. Рівненько підстрижена трава смарагдово переливалася у променях сонця. З одного боку до поля підступав яблуневий сад, який дивом не вирубали на догоду новомодним смакам. Рита уявила, як тут гарно, коли сад цвіте.

Зліва від дороги невисокий лісистий пагорб збігав на квітучу луку. Деінде серед різнотрав’я виблискували маленькі, вкриті лататтям озерця. Важко було зрозуміти, чи краса ця природна, чи штучно спланована. Повсюди зустрічалися альтанки в оточенні якихось екзотичних рослин, чудернацьких водограйчиків та мальовничих альпійських гірок. Від однієї альтанки до іншої вели кам’яні сходи і доріжки. Край доріжок стояли лави, лавиці й лавочки усіх видів та розмірів. В одному місці над річечкою Рита побачила стилізовану під старовину дерев’яну греблю, в іншому – млин. Усе було зроблено майстерно і зі смаком.

„Яка краса! Таке буває лише в кіно!”

Рита не могла стримати захоплення. Очі її променисто виблискували, вона всміхалася і похитувала головою в такт музиці, яка линула з магнітоли. Володимир краєм ока спостерігав за своєю супутницею і поблажливо кривив губи.

Алея скінчилася, і в глибині галявини, яка тепер розкинулася перед очима, Рита побачила двоповерховий будинок з білою колонадою при вході. Прикрашені ліпленням стіни химерно мережили арабески вечірніх тіней. На якусь мить Рита відчула себе бідною Попелюшкою, яку благородний принц привіз до свого казкового палацу.

Володимир зупинив мерседес на майданчику для паркування поряд з кумедним довгоносим лімузином з іноземними номерами і допоміг Риті вийти з машини.

По широких кам’яних сходах назустріч їм спускався високий худорлявий хлопець з якимось аж надто дитячим виразом на обличчі.

– Здоров був, Малюк! – гукнув йому Володимир. – Як справи?

– Усе в ажурі, – відгукнувся хлопчакуватий парубок, безцеремонно роздивляючись Риту.

– Бачу, Білл приїхав, – Володимир кивнув головою в бік лімузина. – Справу зроблено?

– Атож, – усміхнувся Малюк. – Ти ж знаєш дядю Жору. Шеф вижав з цього піжона все, що можна.

Хлопчакуватий тримався розкуто, щоб не сказати зухвало. Перехопивши неприхований інтерес в його очах, Володимир поспішив відрекомендувати Риту.

– Знайомся, Малюк, це Рита.

– Малюк, – парубок дурнувато вишкірився і відміряв дівчині церемонний уклін.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар