Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

– І мистецтво теж, – дядя Жора грюкнув кулаком по столу.

– От я дядю Джору і спіймаль, – засміявся задоволений американець. – Фільми твої є вигадка, а ти казаль, що все повинен буть натюральним.

Шеф посміхнувся.

– Зате яке виконання. Недаремно ж ти за ними зі своєї Америки приїхав і півмільйона зелених мені відвалив.

– Фільми твої є дуже гарний, – серйозно мовив Білл. – Навіть не знаю, як ви це робить. Все так натюрально. Дуже не чекаль, що в така технічна бідна країна може буть такі спецєфект.

Дядя Жора несподівано загорлав:

– Що ти знаєш про мою країну! Про мої фільми! Що ти взагалі тямиш про життя! Ти гадаєш, мені кортить тих гумових фрикадельок, якими ви наводнили світ? „Ми найкращі! Ми найвміліші! Ми найрозумніші!” Дурниці усе це, пусте базікання самозакоханих балакунів. Ваша зарозумілість зайвий раз свідчить про те, що насправді ви панічно боїтеся матінки-природи. Ви ховаєтеся від життя за своїми комп’ютерами, у своїх бетонних хмарочосах! Вас ніколи не потішить можливість спати просто неба. Ти бачив скирту на галяві перед зйомочним павільйоном? Я сплю там ледь не щоночі, дивлюся на зірки і чую, як повискують летючі миші. Іноді вони заплутуються в моєму волоссі. Ви з Джулією від такого, мабуть, повпісювалися б! Але при цьому ти теж хочеш гострих відчуттів і приїздиш за ними до мене, хоча також маєш під руками усе те, що маю я, і міг би не витрачатися на зайвий клопіт, тим більше, що Господь, як я зрозумів, не нагородив тебе щедрістю. Ти міг би мати усе це в своїй Америці. Але ти їдеш до мене, бо ти боїшся! Ти готовий поглинати розфасовані цукерки, якими я тебе годую, аби не зіткнутися віч-на-віч з природою. Ти боїшся її! Це написано навіть на скельцях твоїх окулярів. А я ні, я не боюся! Я грибник, котрий збирає мухомори і не боїться їхньої отрути, бо знає, як їх готувати. Я не боюся природи, і натомість вона віддячує мені такою насолодою, якої тобі не звідати довіку. У цьому я вищий від тебе. Я твій цар, і ти мусиш підкорятися мені і виконувати всі мої примхи. Ти гадаєш, що мої фільми – то штучний продукт, гра хворобливої фантазії, яка за браком іншого задовольнила себе тісними рамками кінематографу? Ну що ж, нехай буде так, – примирливо мовив дядя Жора. – Але годі вже про це, бо наші дами, бачу, зовсім знудьгувалися.

Дядя Жора якось напрочуд швидко заспокоївся і знову почав клопотатися коло Рити, підкладаючи їй в тарілку нові страви. Рита почувалася ні в сих ні в тих. Вона думала, що нараз має спалахнути „міжнародний скандал”, адже Білл не попустить наруги, що прозвучала в словах і тоні дяді Жори, і відповість чимось образливим на його адресу. На її велике здивування, Білл ніяк не відреагував на випад господаря. Та й у решти присутніх несподіваний спалах емоцій дяді Борі і наплив красномовства не викликав здивування. За столом продовжувала панувати атмосфера дружньої вечірки, підігрітої якісними напоями.

„Мабуть, Білл погано розуміє мову, а всі решта не бажають провокувати конфліктну ситуацію”, – вирішила Рита і силувано посміхнулася дяді Борі.

ГЛАВА ВОСЬМА

Американці поїхали близько дев’ятої вечора на своєму смішному лімузині, за кермо якого сів Вадим. Провівши їх, чоловіки кудись пішли, і жінки зосталися самі.

Рита вийшла на простору терасу, яка огинала будинок, і з насолодою вдихнула напахчене травами повітря. Сутеніло. На небі спалахували перші зірки. Рита любила опинитися влітку за містом. На природі легко дихалося і не хотілося думати ні про що погане.

Рита вилізла на широкі перила, підібгала ноги і, прихилившись спиною до колони, заплющила очі. На якусь мить їй здалося, що вона заснула. Перед очима зринула мама в білому балахоні, що майорів на вітрі. Мама стояла на вершечку високої скелі – як вона туди залізла?! – і щось кричала Риті. Обличчя її було спотворене жахом. Вона махала рукою, наче кликала доньку до себе, і білий балахон несамовито тіпався, оголюючи босі мамині ноги.

Видіння робилося нав’язливим. Рита рішуче тіпнула головою і змусила себе розплющити очі. Зірок на небі побільшало. Рита відшукала Велику Ведмедицю, потім перевела погляд на Кассіопею. Це, схоже на латинську букву, сузір’я їй показав Толік. Того вечора вони пізно поверталися з кіно додому і руки його були теплими і ніжними, і схвильоване дихання обпалювало шию, обіцяючи попереду довгі роки щасливого подружнього життя…

Нараз Рита зачула наближення чиїхось кроків. Вона повернула голову і побачила рудоволосу дівчину – ту, що сиділа поруч з Вадимом і допікала його розмовами.

– Давай знайомитися, – привітно мовила дівчина. – Мене звати Антоніною. Можна просто Тома.

Рита й собі назвалася. Вони розговорилися. Рита крадькома роздивлялася свою рудоволосу співрозмовницю.

Раніше Рита вважала, що бути рудою – то велике нещастя. Вона пам’ятала, як гірко ридав її дитсадівський друг Женька, коли хлопчаки дражнили його: „Рыжий, рыжий, конопатый, убил дедушку лопатой!”. Риті завжди хотілося помститися за Женьку, і вона сміливо билася з хлопцями, а потім витирала Женьці сльози своєю гарненькою носовою хустинкою з кумедним сірим кошеням у куточку.

Однак Томине волосся було таким гожим, що Рита вперше засумнівалася, чи справді рудий – значить, негарний. Кучері Томи спадали їй на плечі дивовижним каскадом шовковистих пасом, і ніжний золотий відсвіт облагороджував густу мідь.

Тома сперлася на перила поруч з Ритою і простягнула їй пачку „Мальборо”.

– Пригощайся, – мовила вона просто.

– Дякую, я не курю, – ввічливо відказала Рита.

Тома клацнула запальничкою, припалила сигарету і з насолодою вдихнула їдкий дим.

– Ти звідкіля? – запитала вона.

– Що значить звідкіля? – перепитала Рита.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар