Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

– З якого міста? На селючку ти не схожа.

– Взагалі-то, я тутешня…

– Невже? – чомусь здивувалася Тома. – Мабуть, ти дуже сподобалася Володимиру, якщо він зробив для тебе виняток.

– Який виняток?

Тома випустила цівочку диму.

– Не знаю чому, але сюди на роботу беруть тільки тих дівчат, котрі приїхали здалеку, – пояснила вона. – Дядя Жора називає це селекцією.

– Як?! – вихопилося у Рити.

Тома поблажливо всміхнулася.

– Та ти не хвилюйся. Дядя Жора полюбляє вживати усілякі мудровані словечка. Інколи це звучить грубо, та насправді він дуже добрий і не має на думці нікого образити. Його слова ніхто не сприймає серйозно. Бачила сьогодні? Білл навіть вухом не повів, коли дядя Жора його псячив. А що стосується селекції… Шеф вичитав у якійсь книжці, що найздоровіше і найбільш витривале потомство народжується у випадку, коли батьки з різних кліматичних зон. Мати, наприклад, з півночі, а батько – з півдня. Ось дядя Жора й вигадав: аби його витвори, тобто фільми, були конкурентоспроможними, треба зібрати акторів з найвіддаленіших куточків. Хіба не дивак? Він говорить, що місцеві жінки прісні й нецікаві. Але тебе це не стосується. – Тома скоса зиркнула на Риту. – Ти дяді Жорі сподобалася, це точно.

Вона говорила охоче, з тим особливим натхненням, яке властиве балакучим людям.

– А ти сама звідки? – поцікавилася Рита.

– Із Владивостока, – відказала Тома. – Гостювала у тітки, а потім розлаялася з нею й зібралася їхати додому. І уявляєш: на вокзалі зустрілася з Володимиром! З дитинства мріяла зніматися в кіно, а тут така спокуслива пропозиція. Я тут же погодилася!

– Отже, батьки гадають, що ти в тітки, а тітка у цілковитій певності, що ти поїхала додому? – вточнила Рита.

– Угу, – Тома затяглася сигаретою. – Я не стала нікого сповіщати. Навіщо? Мої родичі завжди вважали мене легковажною. Тільки зайві докори.

Рита відчула, що їй починає подобатися ця рудоволоса дівчина. Балакуча і проста у спілкуванні, вона чимось нагадувала Люсю.

– А звідки ті дві дівчини? – запитала Рита.

– Ти маєш на увазі Лізу й Тасю? Ці взагалі з якоїсь глибинки. Втекли з дому. Заманулося спробувати міського життя. Але ж вони нічого не вміють! Не розумію, чому Володимир з ними панькається. У Лізи взагалі якесь дурнувате обличчя. А хлопців любить – до нестями! Я вже помітила: тільки-но в неї починають стрибати кутики губів, значить, десь поблизу мужчина. Ну прямо-таки індикаторна посмішка!

Рита тихенько засміялася. Вона згадала вираз Лізиного обличчя, коли до неї за чимось звернувся Вадим, і зауважила, що Тома має рацію.

– Я раніше фотомоделлю працювала, – вела далі Тома. – Нервова робота. А тут мені подобається. Ніхто тебе не смикає, не лає за зіпсовані дублі. Володимир такий чемний і вихований, дядя Жора – сама доброта. Ще трішки зароблю і шубу куплю. Все життя мріяла про норкову шубу!

– Ось ви де, дівчата? – почувся грудний жіночий голос.

– Це Міледі, – шепнула Риті Тома. – Дружина дяді Жори. Покомандувати любить – хлібом не годуй.

До них підійшла та сама чорнява жінка з царственими манерами, котра сиділа за столом поруч з Ритою і курила крізь мундштук довгі тонкі сигаретки. Рита згадала, що дядя Жора називав її шанобливо – Зоя Аркадіївна.

– Ходімо, Рито, я покажу тобі твою кімнату, – сказала Зоя Аркадіївна, і, не чекаючи на відповідь, пішла в будинок. Рита подалася слідом.

Кімната знаходилася на другому поверсі. Низенька софа, ліжко з мереживним балдахіном, трюмо, шафа, два крісла і туалетний столик – таким було облаштування нового Ритиного житла. На столику різноколірними вервечками мінився світильник, наповнюючи кімнату загадковим сяйвом. Білі пластикові двері вели до ванної і туалету.

Найбільше Риті сподобався балдахін. Вона дивилася на нього, як зачарована, не вірячи, що в ліжку під ним доведеться спати їй.

Міледі відреагувала на неприховане Ритине захоплення стриманою посмішкою і, побажавши їй гарно провести ніч, пішла.

Рита кілька разів обійшла кімнату, торкнулася кожної дрібнички: пухнастого диванного покривала, гладенької поліровки меблів, застеленої махровим простирадлом постелі. Ноги її тонули у м’якому ворсі килима. Рита підійшла до вікна, розсунула важкі оксамитові портьєри і завмерла у захваті: місячна доріжка сріблила безмежну водну гладінь. Очевидно, це було те саме озеро, про яке згадував Володимир. У темряві важко було визначити його обриси, втім Рита підсвідомо відчула, що воно дуже велике. Це чомусь її неприємно вразило. Плавала вона погано, і будь-яка незвідана глибочінь лякала її.

Рита відійшла від вікна і заходилася розпаковувати валізи. Речей було так багато, що вони заповнили всю шафу і тумбочку під туалетним столиком.

Розклавши усе на місця, Рита згадала, що забула в їдальні сумочку. Вона нечутно спустилася вниз. Місячне сяйво, просочуючись крізь голубі фіранки, наповнювало обідню кімнату химерним світлом. Рита легко знайшла пропажу. Із сумочкою в руці вона тихо пішла назад, до своєї кімнати, і, піднімаючись сходами, несподівано побачила Вадима. Він стояв біля вікна і пильно дивився на Риту. Помітивши, як вона розгубилася під його поглядом, Вадим посміхнувся.

– Я знаю, тебе звати Рита, – мовив він. – А я Вадим.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар