Слава ЗСУ!

„Чим вони сподобалися Володимиру, що він запросив їх на зйомки?” – дивувалася Рита. Вона раптом спіймала себе на думці, що й досі не знає, який фільм зніматиметься і яка роль у ньому відводиться особисто їй.

Рита пошукала очима Вадима. Учора їй здалося, що він тримається так, немовби чогось недоговорює. Чи не перебалакати з ним сьогодні? Зрештою, це тема для розмови, а Риті так хотілося знову бути поряд з Вадимом, чути його голос, дивитися йому в очі і відчувати, як схвильовано б’ється у грудях власне серце!

Однак Вадима ніде не було видно. Тома теж не виходила. Риті набридло чекати невідомо чого в товаристві самозакоханих дівиць і, розпитавши Лізу, де знаходиться Томина кімната, вона піднялася на другий поверх.

Знайшовши потрібні двері, Рита збиралася постукати. Аж тут двері несподівано відчинилися і на порозі з’явилася Міледі.

– Рита? – Зоя Аркадіївна сіпнула бровами. – Що ти тут робиш?

– Шукаю Тому, – без тіні лукавства відказала Рита.

– Тома поїхала сьогодні вранці, – мовила Зоя Аркадіївна, рвучко зачиняючи двері. Проте Рита встигла помітити на стільці синю Томину кофту з ангори.

– Куди поїхала? – здивувалася Рита.

– Додому. Отримала термінову телеграму й одразу ж виїхала. – Міледі вже спускалася сходами. – Ти проспала сніданок, Рито. Сходи на кухню, Дуся тебе нагодує.

Спантеличена, Рита дивилася їй услід. Яка телеграма?! Тома сама вчора обмовилася, що ніхто з родичів не знає, де вона знаходиться. І потім: чому вона залишила кофту? Забула спохвату? Чи ще збирається повернутися?

Мордуючи себе цими запитаннями, Рита розгублено посунула на кухню. Дуся – повна, червонощока жінка пенсійного віку, клопоталася біля плити. Уздрівши Риту, вона лагідно всміхнулася.

– Новенька? Сніданок проспала? Мабуть, втомилася з дороги, от і спалося добре. Ну сідай, голубонько, я тебе нагодую. Як же тебе звати? Рита? А мене тьотя Дуся. Чи просто Дуся, як більше подобається. Млинців бери побільше. І медком намазуй, не соромся.

Тьотя Дуся порпалася коло плити і говорила без угаву. Рита помітила, як щоразу, зустрічаючись з нею поглядом, старенька винувато відводить убік заплакані очі. Риті здалося, що вона розпізнала в них глибоко приховану жалість. Або співчуття.

„Дивний погляд”, – подумала Рита.

Добряче поснідавши, вона подякувала тьоті Дусі і знову вийшла на терасу. Але там уже нікого не було. Рита розгублено розглянулася навсібіч і не побачила довкола ані душі. Незрозуміло. Чому не починаються зйомки? Чи, може, про неї забули?

Несподівано з-за рогу випірнув Володимир, одягнений по-спортивному.

– Чому ти не збираєшся? – запитав він у Рити.

– Я не знала, що зйомки вже почалися, – відповіла та.

– Зйомки сьогодні відміняються, – сказав Володимир. – Вихідний. Ми їдемо на пікнік.

Рита помітила, що очі в режисера червоні, неначе він провів ніч без сну, і якісь затуманені.

Через півгодини в моторному човні, пришвартованому біля дерев’яного пірса, зібралося шестеро чоловік. За кермом умостився Володимир, поруч з ним – Малюк. На кормі прилаштувався Вадим: під його наглядом був мотор. Жіночу половину представляли Ліза, Тася і Рита.

– Ну що, здається, всі в зборі? – Володимир окинув зором екіпаж. – Вадику, заводь!

Вадим різко смикнув на себе трос, і човен зірвався з місця.

Рита озирнулася. Дім з білою колонадою повільно віддалявся. Рита пошукала очима своє вікно. Добре, що її кімната на другому поверсі. З неї чудово проглядається озеро. А вікна першого поверху затуляв бетонний паркан, окреслений вгорі електричним дротом.

„Звідси не втечеш”, – майнуло Риті в голові.

Дивно, що саме так їй подумалося. Вона й не збиралася звідси тікати. На студії все було Риті до вподоби, все викликало захват. Навіть Ліза з Тасею не вельми дратували Риту. Ось тільки Вадим поводиться якось дивно… Учора був таким привітним, а сьогодні похмурий, неприступний і заглиблений у себе. І не дивиться в її бік. Рита навіть подумала, чи не наснилася їй, бува, вчорашня розмова.

Аби відволіктися від думок про Вадима, вона почала споглядати мальовничий берег озера, вкритий сосновим лісом впереміж із березняками. Другий берег ховався десь за лінією горизонту. Риті знову стало трішки моторошно від безмежжя стихії, яка її оточувала, і незвіданої сили, яку таїть у собі глибина. Бліда й напружена, Рита міцно трималася за край лави, на якій сиділа. Тільки б ніхто не помітив, як їй зле! Вона не хотіла, аби Ліза й Тася з неї сміялися.

Володимир раз по раз озирався на Риту і підморгував. Він начебто хотів сказати: „Ось бачиш, у яку красу я тебе привіз!”.

Іще вчора Рита б тільки раділа з такого прояву уваги, але сьогодні вона думала лише про те, як на це відреагує Вадим. Учора він почав розмову саме з питання про Володимира. Йому, мабуть, неприємно, що Володимир упадає коло неї, тому він сьогодні такий похмурий.

Рита удала, ніби її зацікавило щось у воді і, як не страшно було їй дивитися в таємничу глибінь, вона дивилася саме туди, а не на Володимира. Це давало змогу не реагувати на його підморгування і не дратувати Вадима.

Десь за годину вони пристали до берега і висадилися на мальовничому узліссі. Почалися приготування до пікніка. Хлопці заходилися збирати хмиз, розпалювати багаття і готувати м’ясо на шашлики. Дівчатам звеліли загоряти і милувати чоловічі очі жіночою вродою.

Рита сміливо скинула із себе футболку та бріджі й зосталася в купальнику. Вона знала принади своєї фігури. На її фоні худа, як тріска, Тася і Ліза з роздобрілими стегнами виглядали, м’яко кажучи, недоладно. Вони й самі це зрозуміли і подалися „трішки поблукати лісом, бо на сонці так пече”.