Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Стоп! Рита раптом розсердилася на себе. А чим затьмарена радість безтурботного життя на студії? Тим, що Вадим не хоче з нею зближуватися? Ну то й що? Вони знайомі лише добу, за такий час люди встигають тільки придивитися один до одного. Зрештою, все ще попереду!

Але ні, не тільки поведінка Вадима турбувала Риту. Ця розмова з дядею Жорою… Несподіваний від’їзд Тамари… Недомовки Міледі…. Невизначеність зі зйомками… Ці незрозумілі погляди…

У лабораторії, навіть незважаючи на неприязнь між молодшим і старшим поколінням, атмосфера спілкування була набагато простішою і зрозумілішою. А тут, на студії, всі ніби щось приховують одне від одного.

Риті не подобався настрій, який враз її опанував. Що з нею робиться? Звідки ця ностальгія, ці сумніви? Вона не має права на слабкість, якщо хоче досягти в житті успіху! Їй не повинне подобатися те життя, від якого вона відмовилася. Вона не повинна за ним жаліти. Там нема за чим жаліти!

Рита думала про те, як химерно вона влаштована: працювати в підвалі під назвою „Лабораторія”, де не витримуються елементарні правила техніки безпеки, їй, бачте, не боязко, а жити в розкішному будинку і зніматися у фільмі жахів – страшно.

Страх! Нарешті вона знайшла пояснення своєму стану: її почав переслідувати незрозумілий страх. Ось і зараз…Чому її б’є лихоманка? Цей балдахін… Він нависає над нею, як віко труни. Ось зараз він опуститься, і вона задихнеться. Господи! Їй вже не вистачає повітря…

Рита глухо скрикнула і зіскочила з ліжка. Нараз біля дверей почулися чиїсь кроки. Риті здалося, що від жаху в неї на голові починає ворушитися волосся.

– Лізко, ти шпетна баба! – почула вона голос Малюка. – Дай-но я тебе поцілую!

Хтось верескнув у коридорі, потім долинув приглушений сміх. Невдовзі знову запала тиша.

Рита безсило опустилася на підлогу. Якщо так піде й далі, то вона заробить собі неврастенію. Будь-що треба заспокоїтися.

Вона кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, пішла до ванної кімнати й умилася. Насухо витерлася рушником і, увімкнувши нічник, знову лягла в постіль. Відкинувши подалі невеселі думки, Рита змусила себе заснути.

* * *

– Товаришу майоре, Анатолію Борисовичу, як же це можна, га? Що ж це таке діється?

Молоденький сержант голосив, як стара баба. Дивлячись на його недолугу фігуру, опущені плечі і впалі груди, Анатолій з роздратуванням подумав: „Сором! Кого в міліцію беруть! Хіба з такими можна ловити злочинців?”

На піщаному березі лежав розпухлий труп жінки. Біля нього порався судмедексперт. Труп вранці знайшли рибалки. Анатолій давно очікував на щось подібне. І коли черговий доповів про сигнал, що надійшов, він одразу ж виїхав на місце події. Картина, яка перед ним постала, виявилася не для легкодухих: у трупа не було обличчя.

Новачка-сержанта, що приїхав разом з Анатолієм, відразу знудило. Та й сам Анатолій ледве стримувався, хоч і вважав себе бувалим оперативником.

Це починало скидатися на моторошний сон: третій спотворений жіночий труп за останні два місяці й ані найменших слідів убивці або убивць, бодай тобі якогось недопалка чи відірваного ґудзика! Та ще й трупи настільки понівечені, що їх неможливо ідентифікувати! Нерозкритих випадків зникнення молодих жінок по області не зареєстровано. Нових заяв не надходило. Навіть нема за що зачепитися!

Як завше бувало у подібних обставинах, на місце страшної знахідки терміново виїхала все керівництво управління внутрішніх справ. Полковники й підполковники – і ті з них, що були колись маститими оперативниками, і ті, хто здобувся високих звань та посад виключно лизоблюдством, – попередньо оглянувши труп, розгублено сновигали берегом, невпинно курили, збивалися в купки й обмінювалися невеселими думками. Анатолій з досвіду знав, що така розгубленість вищого керівництва врешті-решт обернеться шквалом прочуханів на адресу підлеглих, і тому, не зволікаючи, гукнув блідого, як смерть, сержанта:

– Гей, Петренко! Що ти там увесь час шепочеш? Милишся, чи що? Бери машину, роздивися навколо. Можливо, труп кинули в річку десь неподалік. Мені потрібні сліди вантажівки. Ось такі, поглянь, – він дістав фотознімок. – Обережно, не помни. Усе пильно обстеж в радіусі трьох кілометрів. Зрозумів?

Сержант, не озираючись, побіг до міліцейського „газика”, подалі від страшного видовища. Він дуже поспішав, немов боявся, що майор передумає.

Анатолій провів його похмурим поглядом.

За півгодини по труп приїхала машина. Коли його клали на ноші, з-під білого простирадла вибилося пасмо рудого волосся. Анатолій спробував уявити жінку за життя – і не зміг. Перед очима стояла безформна суцільна рана.

До нього підійшов судмедексперт, літній чоловік з напрочуд блакитними очима.

– Що скажете, Геннадію Михайловичу? – запитав Анатолій.

– Приголомшливе звірство, – похитав головою експерт.

Розмахуючи руками, до них біг сержант Петренко.

– Товаришу майоре, погляньте, що я знайшов! – Він тицьнув Анатолію котушку від кінострічки. Той здивовано покрутив її в руках.

– Де ти це підібрав?

– Кілометри за два звідси. Там дуже зручний спуск до річки. Ця котушка валялась у траві, біля самісінької дороги.

„Ідіот!” – лайнувся подумки Анатолій, а вголос мовив:

– Я тобі що велів шукати? Сліди від вантажівки. А ти мені якийсь металобрухт приволік. – Він сердито пожбурив котушку в річку і повернувся до експерта: – Геннадію Михайловичу, ходімо до моєї машини, я вас підкину.

Винувато опустивши голову, сержант поплентався слідом.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар