Слава ЗСУ!

Він пильно дивився на Риту, і здавалося, його тішить її реакція. Рита не знала, що й сказати. А втім, якби й знала, то все одно не змогла б. Їй відібрало мову. Ноги її ослабли, і, щоб не впасти, Рита сперлася об стіл, але тут таки відсмикнула руку – стіл був заляпаний чимось червоним, схожим на кров.

– Це фарба, – посміхнувся Володимир. – Чого ти так злякалася?

Він узяв Риту попід руки і всадовив на тапчан. Якийсь час вона сиділа нерухомо, збираючись на думці. Серце лунко стугоніло в грудях. Навіщо він затягнув її сюди?

– За сценарієм ми з тобою маємо натрапити на цей погрібець, – донісся до Рити, ніби крізь шар вати, голос Володимира. – От я й вирішив, що краще заздалегідь усе тобі показати. Здається, я не помилився, на тебе страшно дивитися. Рито! Що з тобою, Рито?

Володимир торсав Риту за плече.

„Треба опанувати себе, треба опанувати себе, треба опанувати себе”, – як закляття, подумки твердила Рита. Не вистачало іще, аби Володимир запідозрив її у легкодухості!

В дитинстві Рита билася з хлопчаками, відстоюючи власну гідність, і дуже тішилася, коли їй казали, що вона схожа на хлопця. Тоді, у машині, з пістолетом у руці вона теж, мабуть, здавалася ой-ой якою безстрашною. Треба будь що згадати той стан!

Рита зробила над собою зусилля і підвелася. Нетвердим кроком вона пройшлася уздовж стін, для чогось помацала щипці. Невже її може налякати увесь цей кіношний інвентар? Її, Ритку-зірвиголову, яка сама кого завгодно могла налякати в дитинстві! Що з нею сталося? Чому в дев’ятнадцять років вона перетворилася на боягузку, яка скоро лякатиметься власної тіні?

Вона згадала документальний фільм про те, як знімаються фільми жахів. Виявляється, актори часто-густо псують дублі через те, що починають сміятися у найбільш непідходящі для цього моменти. Чому б і їй зараз не розреготатися?

Рита відчула, що заспокоїлася.

– Отже, це правда? Те, що сказав Малюк, – запитала вона майже весело.

Володимир насторожився.

– Що тобі сказав Малюк?

– Він сказав, що Білл – садист, а його дружина Джулія – мазохіста. Я ще подумала: дивно, що на садиста можуть справити враження фільми з іграшковим Тишком і невиразними трюками.

– Я ж казав тобі, що після монтажу все виглядатиме інакше, – невдоволено буркнув Володимир. – А що стосується Білла, то він від наших фільмів просто у захваті. І Джулія, здається, теж. Мені байдуже, які в них нахили, аби гроші платили. А їх у Білла – море.

Цієї ночі Рита довго не могла заснути. Вона вкотре згадала задимлену лабораторію, Ніну з Ларисою, злостиву Наталію Аполлінаріївну, байдуже-ввічливого Сергія Леонідовича. Їй не хотілося повертатися туди, до брудних колбочок і жебрацької зарплати. Куди привільніше жилося тут, на студії. Рита не замислювалася над тим, звідки що береться. Вона мала добру їжу і модний одяг, зручну оселю, яку щодня прибирали невидимі руки – сама вона не докладала до цього жодних зусиль. Зйомки не відбирали багато часу й сил і більше скидалися на розвагу, ніж на серйозну роботу. Тут Вадим, їхні стосунки стають дедалі теплішими.

Здавалося б, усе складається якнайкраще. Проте саме це і насторожувало Риту. Надто все ідеально! Коли Вадим був поруч, Рита не думала ні про що погане. Але коли він надовго зникав у справах, мимоволі починала тривожитись, бо не могла позбутися відчуття, що за зовнішнім благополуччям криється якась таємниця. Невідомість лякала її, не давала змоги хоча б на мить розслабитися. До того ж ці сни, які повторюються…

Риті ледь не щоночі снилася мама. Так часто вона їй ніколи раніше не снилася. Босоніж, мама стояла в темному підземеллі і, розкинувши руки, затуляла собою якісь двері. Страшна невідворотна сила тягла Риту за ці двері, але мама не пускала її. Вона дивилася на дочку з благанням і жахом в очах. Від її погляду Риті ставало моторошно, і вона прокидалася в холодному поту.

От і зараз, пригадавши жахіття минулої ночі, Рита здригнулася.

Нараз нічник, який вона завжди засвічувала перед сном, згас, і Рита опинилася в суцільному мороці. Зовнішні вогні також згасли – щось трапилося на електростанції. Десь у тумбочці лежав ліхтарик, але Риті ніяк не вдавалося його знайти. Вона натикалася у темряві на слоїки з духами і лаками, вони падали з оглушливим гуркотом, до рук ліз інший непотріб, яким була забита тумбочка, а ліхтарика ніде не було. Врешті-решт Рита облишила марне заняття. Навіщо їй світло? Вона щільніше загорнулася у ковдру, висунувши лише кінчик носа, і налаштувалася спати.

Вона вже майже заснула, коли в коридорі пролунав оглушливий зойк і щось глухо гепнулося на підлогу. Рита втиснулася у матрац і затамувала подих. Незабаром вона почула квапливий тупіт ніг, хтось брутально вилаявся, потім почалася якась метушня. Хвилин через десять усе вщухло.

Рита ні жива ні мертва лежала в ліжку і боялася бодай поворухнутися. Водночас її мучила якась просто-таки непереборна цікавість: що це було? Їй хотілося вийти подивитися, і в той же час вона страшилася навіть подумати про те, аби відкинути ковдру. Начебто ковдра могла її врятувати!

Нарешті цікавість переборола страх, і Рита навшпиньках вийшла в коридор. Там було тихо. Вона нечутно рушила у напрямку сходів. Несподівано ноги її роз’їхалися, і вона впала, боляче вдарившись спиною об підлогу. Руки ковзали у чомусь липкому. На підлозі була калюжа. Мабуть, тут щось розлили.

Риті вже нікуди не хотілося йти. Тримаючись за забите місце, вона попленталася назад. Мокра сорочка прилипала до ніг, викликаючи неприємне відчуття. Опинившись знову в своїй кімнаті, Рита заходилася з подвійною енергією шукати ліхтарик – треба ж їй подивитися, у що вона вимастилася! Крім того, не зайве й помитись.