Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

А клятий ліхтарик наче крізь землю провалився!

Наразі Рита згадала, що в її брюках ще з пікніка залишалася коробка сірників. Вона відчинила шафу і, намацавши брюки, витягла з кишені те, що шукала. Миготливе полум’я невиразно освітило кімнату. Рита придивилася до себе і моторошно скрикнула – її руки й сорочка були вимащені кров’ю. Наступної миті сірник згас, і непритомна Рита впала на підлогу.

ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

Вона прийшла до тями, коли вже розвиднілося. Кілька годин поспіль Рита пролежала в незручній позі і, підвівшись, відчула, що ноги в нижній частині поколює, ніби голками. Брудна сорочка присохла до тіла, руки були вкриті засохлою кров’ю.

Першим ділом Рита побігла до туалетної кімнати і вирвала в унітаз. Але це не принесло полегшення. Її, як і раніше, нудило так, що відбирало ноги. Якомога швидше вона зірвала з себе ненависну сорочку і, запхавши її подалі у куток між ванною та стіною, стала під душ. Вона так запекло терла себе мочалкою, що невдовзі шкіра розчервонілася й почала боліти. Відмившись нарешті дочиста і витерши криваві сліди на підлозі, Рита загорнулася у махрове простирадло і, виснажена, звалилася на ліжко.

Думки в голові плуталися. Вона не знала, що й гадати. Звідки в коридорі взялася калюжа крові? Там що, когось убили? Коли так, то кого? І якщо в домі скоєне вбивство, то де ж міліція? Чому кругом так тихо, наче нічого й не сталося?

Від цих думок Риту почала тіпати лихоманка. Вона мерщій закуталася в ковдру і раптом згадала, що вночі залишила незамкненими двері. „Боже мій! А якщо вбивця вдереться до моєї кімнати?”

В одну мить Рита здолала відстань від ліжка до дверей і клацнула замком. Після цього полегшено зітнула. Знеможена, зі спітнілим чолом, знову звалилася на ліжко.

Вона не вийде звідси доти, доки не приїде міліція. Вона й так добряче натерпілася страху в цьому будинку. З неї досить! Лежатиме тут і нікому не відкриє.

Наче навмисне, цієї миті в коридорі почулися кроки, а за ними і стукіт у двері. Рита затремтіла всім тілом.

Стук повторився.

– Рито! – долинув з-за дверей голос Міледі. – Рито, відчини! Ти вже прокинулася?

Рита не озивалася. Обома руками вона трималася за підборіддя, бо зуби стукотіли так сильно, що, здавалося, їхній стукіт чути навіть на вулиці.

– Рито, відчини! – волала Зоя Аркадіївна. – Я маю тобі щось сказати.

В її голосі бриніли вельми вимогливі, ледь не загрозливі, нотки.

„Якщо не відчиню, вона покличе чоловіків і вони висадять двері, – подумала Рита. – Тоді буде ще гірше. Краще відімкнути, поки вона сама”.

– Хто там? – запитала Рита кволим голосом, імітуючи пробудження.

– Це я, Зоя Аркадіївна. – Двері почали смикатися. – Відчини, мені треба з тобою поговорити.

– Зачекайте, я вдягнуся.

Рита накинула на себе халат. На туалетному столику лежав столовий ніж, що залишився тут ще з того вечора, коли Міледі приносила їй у кімнату вечерю. Рита схопила ножа і вкинула його до кишені халата.

Коли вона відімкнула двері, Міледі мало не ввалилася в кімнату.

– Ти так міцно спала? – запитала вона, підозріло роздивляючись Риту.

– Так. А що трапилося? – простодушно поцікавилася та.

Зоя Аркадіївна пройшлася по кімнаті, для чогось зазираючи в кожний куток.

– Ти нічого не чула цієї ночі? – запитала вона.

– Ні, а що? – Рита напустила на обличчя дурнуватий вираз.

Зоя Аркадіївна окинула її швидким поглядом.

– У тебе нездоровий вигляд. Щось трапилося?

– Нічого не трапилося. Просто сон поганий наснився, – відповіла Рита кислим голосом.

Вона хотіла ще раз запитати „А що?”, однак передумала. Якщо вона переграє, то видасть себе. Щось підказувало їй, що слід поводитися так, ніби вона нічого не чула і не знає.

Міледі ще раз підозріло зиркнула на Риту, потім сказала:

– У нас велике нещастя. Вночі у Лізи стався напад – пішла горлом кров. Вона виявилася хворою на сухоти. Якась прихована форма. Так сказав лікар, якого ми викликали. Зараз Ліза у лікарні. Вона втратила багато крові. Георгій Іванович розпорядився на деякий час призупинити зйомки.

– Значить, я можу поїхати додому? – вихопилося у Рити.

Зоя Аркадіївна невдоволено повела бровами.

– Для чого? За три дні зйомки продовжаться. Нема сенсу їздити туди-сюди. Займися чимось. Я попрошу Володимира, щоб він показав тобі бібліотеку. Георгій Іванович нею дуже пишається.

Сказавши це, Міледі прочинила двері до ванної кімнати й уважно її обдивилася. Несподівано на викладену плиткою підлогу із дзвоном впала велика діамантова брошка, яка скріплювала виріз на пишних грудях Зої Аркадіївни. Злякано скрикнувши, Міледі нахилилася в пошуках пропажі, а в Рити тривожно забилося серце – зараз вона знайде забруднену кров’ю сорочку.

Але ні, все обійшлося. Полегшено зітхнувши, Зоя Аркадіївна підняла брошку, яка закотилася під раковину, і начепила її куди слід.

Виходячи з кімнати, вона мовила:

– Одним словом, не розслаблюйся, Рито. Можливо, днів через два Георгій Іванович підшукає Лізі заміну, і ми продовжимо зйомки.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар