Слава ЗСУ!

– А іншому може сподобатися вбивати, і він уже не в змозі зупинитися.

Отже, він мав на увазі себе! Який жах!

Тут таки Рита пригадала іще одну розмову – з Толіком. Тоді, в ресторані, він розповідав про понівечені жіночі трупи і про сліди машини з подвійними колесами. Ось чому слід від коліс фургона так збентежив Риту! Ці фільми жахів, погріб, що нагадує камеру тортур і біля якого вона знайшла Лізин браслет, несподіване зникнення Томи, Джулія в теплому светрі, що приховує подряпини і синці… Господи! Та вона ж потрапила в самісіньке лігво садистів, і тепер на неї чекає та ж сама доля, як і на її нещасних попередниць. Підсвідомо вона давно вже про все здогадувалася, та боялася сама собі в цьому зізнатися.

Але ж Вадим! Не може бути, щоб він був таким жорстоким! Він говорив, що любить її. А може, це вмілий трюк, щоб приспати її пильність? Якою ж вона була дурепою!

Рита, ще хвилину тому паралізована страхом, зіскочила з ліжка і забігала по кімнаті. Що робити? Куди бігти? І як? Довкола бетонний паркан з електричним дротом. „Захист від рекетирів”, – здається, так пояснив Володимир. Дурепа! Ідіотка! Як вона не зрозуміла всього відразу?! Золота клітка, яка виявилася камерою смертниць.

Стоп! Як таке може бути? Тут ніхто не криється! Злочинці мають приховувати свої думки і наміри. Натомість дядя Жора на весь голос заявляє про те, що жінки прагнуть фізичних страждань і оголошує святими мучителів. Володимир демонструє знаряддя тортур у підозрілому погребі. Малюк розповідає про садистські нахили Білла… Вони що, несповна розуму чи нічого не бояться?

І раптом Рита все зрозуміла. Ці схиблені люди, в компанію яких вона так необачно потрапила, отримують моральне задоволення від того, що ніби граються в кішки-мишки зі своїми майбутніми жертвами. Багато обіцяють, створюють ідеальні умови життя, при цьому трохи напускають страху, трохи проговорюються і спостерігають за тим, якою ж буде реакція тих дуреп, на яких це все розраховано. А якою може бути реакція невдоволених життям молодих жінок, мрії яких нарешті здійснилися? Звичайно ж, вони гнатимуть геть дурні думки, а якщо щось і запідозрять, то будуть ревно переконувати себе самих, що це лише здалося. Хіба не те саме робила Рита протягом усього часу перебування на студії? Вона так боялася зруйнувати ілюзію, що все добре, не треба ні про що думати, приймати рішення і здійснювати вчинки, що втратила орієнтир, чого ж насправді треба боятися.

І все ж… Цей фургон – адже він має одинарні колеса. А слід… Мабуть, вона щось переплутала. Так і є: вона помилилася, повірила божевільній! Треба негайно обстежити фургон. Якщо з колесами все гаразд, тоді Тасині слова – жахлива нісенітниця, плід її хворобливої уяви!

Навіть тепер Рита була ще не готова до кінця змиритися з жахливою правдою, яку щойно усвідомила. Змучена страхом, вона шукала будь-якої лазівки для свідомості, аби те, що вона врешті-решт збагнула, виявилося безглуздою помилкою.

Рита поспіхом вдягнулася і тінню вислизнула з будинку. Була лише сьома вечора, однак через те, що небо затягнули хмари, вже смеркалося. Вона знайшла фургон, припаркований на віддаленому майданчику в глибині саду. На щастя, його ще не відігнали до гаража. Рита увімкнула ліхтарик. На асфальті позаду фургона чітко відбився вологий слід від подвійних коліс. Рита уважно обдивилася машину з усіх боків. Тепер їй усе стало ясно: передній міст фургона був вужчим від заднього, і тому під час їзди відбитки задніх коліс не накладалися на відбитки передніх, а лягали поруч, створюючи видимість подвійних коліс. А Толік, наївний, шукає фургон з подвійними колесами!

Отже, все, що сказала Тася, правда, і їй загрожує смертельна небезпека.

Сили знову зрадили дівчину, і, щоб не впасти, вона притулилася спиною до яблуні. Їй не хотілося вмирати. До того ж вона завжди страх як боялася болю. Що вона зробила поганого, що їй уготовано таку долю! Вона завжди намагалася поводитися так, аби нікого не образити, тому що сама була дуже діткливою. І ось такий сумний підсумок життя…

Задумавшись, Рита лише в останню мить почула, як хтось підкрався іззаду і закрив їй очі долонями. Нервове напруження було настільки сильним, що Рита мимоволі пронизливо зойкнула. І почула здивований Вадимів голос:

– Чого ти так злякалася? Це я. Не впізнала?

Він притягнув її за плечі, намагаючись обійняти, але вона швидко випручалася і відчайдушно закричала:

– Не чіпай мене! Я знаю, хто ти! Ти садист, убивця! Ти вбив Лізу, ти познущався над нею, а тепер те ж саме хочеш зробити зі мною!

Несподівано Вадим схопив Риту і, затиснувши їй рота долонею, кудись поволік. Вона дряпалася і кусалася, та все марно – Вадим наче й не відчував болю. Він майже ніс Риту.

Так вони рухалися досить довго, поки не опинилися біля невеличкого дерев’яного будиночка. В цьому кутку студії Рита ще не була і погано орієнтувалася, куди потрапила. Але зовнішній вигляд будиночка запам’ятовувся з першого погляду: він був складений з цілих колод, прикрашений різьбою, з дерев’яним флюгером у вигляді півня на гребені даху. Не вистачало лише курячих ніжок, аби повірити, що вона опинилася в казці. І, з усього видно, її збираються з’їсти…

Вадим ледве втягнув Риту, що несамовито опиралася, в будиночок і повалив на ліжко. Потім швидко замкнув двері на ключ, а ключ поклав до кишені. Проробивши усе це, Вадим полегшено зітхнув і витер з лоба піт.

– Тепер можеш кричати скільки завгодно, – мовив він. – Нас все одно ніхто не почує.

– Ти… Ти… – хрипіла Рита.

У горлі застряг клубок. Він заважав говорити. Про те, щоб закричати, не могло бути й мови. Що з нею буде? Що ж тепер буде?!

Вадим тим часом підійшов до цеберка з водою і, зачерпнувши з нього великим дерев’яним кухлем, що стояв поряд, жадібно випив. Рита спостерігала за ним наче крізь туман. Ось він поставив кухоль і рушив до неї. Він повільно наближався. Що це виблискує у нього в руці? Ні! Ні! Тільки не це!