Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Рита, приголомшена почутим, знічено мовчала. Вона і засуджувала Вадима, і розуміла його. Одного вона не могла зрозуміти: як він, заступившись за дівчину в менш трагічній ситуації, може тепер спокійно залишатися осторонь, коли стільком жінкам загрожує страшна, жорстока, мученицька смерть! І їй, Риті, також.

Вадим, ніби прочитав її думки.

– Один раз я вже заступився за жінку – нічого хорошого з цього не вийшло, – мовив він із сумом у голосі. – А ще раніше, в Афгані, я теж проявив жалість: пригостив цукеркою афганську дівчинку. Після цього вона довгий час лікувалась у нашому госпіталі: свої ж відтяли їй руки по самі лікті – щоб не зналася з ворожими солдатами. Проклятий світ! Ніколи не знаєш, чим врешті-решт обернеться твоє співчуття. Якби ще я був сам, біс із ним! Але ж на мені висить троє жінок! Що з ними буде, коли мене посадять? Зрозумій же, Рито, я божеволію від думки, що моя мати може померти через відсутність ліків, які нема за що купити, а сестри стануть повіями!

Він майже кричав. Та Рита не слухала його. Вона сиділа з широко розплющеними очима і повільно розгойдувалася вперед-назад.

– Звідси так просто не втечеш, – говорила вона. – Отже, я теж потраплю в той погріб. Що зі мною там зроблять, страшно навіть уявити…

– Я тебе врятую, – хрипко мовив Вадим. Він намагався не дивитися на Риту.

Почувши його голос, Рита різко тіпнула головою.

– І після цього житимеш собі спокійно-преспокійно далі, продовжуючи нічого не помічати? Чи, може, перед тим, як відпустити, відріжеш мені язика, аби я не бовкнула зайвого? Ти ж не зацікавлений у тому, щоб дядю Жору викрили. Адже він дає тобі роботу і не ставить зайвих запитань, чи не так? – Рита презирливо скривилася. – Ти такий самий раб дяді Жори, як і Льолік з Боліком.

Вадим скочив на ноги і так сильно стис кулаки, що побіліли кісточки.

– Не смій так говорити! – вигукнув він. – Я був у полоні!.. Мене катувати!.. Я вже нічого не боюся!

Рита по-кошачому примружила очі.

– Навіщо тебе катувати? – в’їдливо мовила вона. – Їм варто було запропонувати тобі гроші, і ти б на все згодився!

У нестямі Рита вже не могла зупинитися.

Нараз вона почула дзвінкий ляскіт біля правого вуха і розпласталася на ліжку. Вона інстинктивно схопилася за щоку, що аж пашіла, і лише тоді зрозуміла, що Вадим дав їй ляпас. Від ненависті, яка в ній спалахнула, Рита ледь не задихнулася. Вадим стояв блідий і розгублений. Рита відчула себе надзвичайно самотньою, як дитина, що заблукала в лісі. З її очей так і покотилися сльози. Не в змозі більше погамовувати біль і відчай, вона ткнулася обличчям в порохняву ведмежу шкуру і невтішно розридалася.

– Мамо, мамцю, – примовляла вона, – порятуй мене! Тільки ти одна можеш мене врятувати!..

Пригнічений, Вадим намагався її заспокоїти.

– Рито, мила, вибач! Ради усього святого, вибач мені! – гаряче шепотів він над її вухом. – Я й сам не знаю, як так вийшло. Ну хочеш, вдар мене…

Рита підвела зарюмсане обличчя. Очі її метали блискавиці.

– Не торкайся мене! – закричала вона з надривом. – Я тебе ненавиджу!

Вадим більше не поновлював своїх спроб.

Рита плакали до того часу, поки були сльози. Потім повільно підвелася, поправила сукню і мовила глухим почужілим голосом:

– Веди мене назад. Уже пізно.

Вадим слухняно відчинив двері.

Вони йшли мовчки до самісінького будинку. На ґанку стояв Володимир і курив. Він підозріло зиркнув на похнюплених Вадима й Риту і похитав головою:

– Все лащитеся? А що це Ритульчик такий сердитий? Посварилися, чи що?

Рита мовчки пройшла мимо. Вадим зупинився і закурив протягнуту Володимиром сигарету. Вони про щось тихо заговорили.

– Зрадник, – ледь чутно промовила Рита і попростувала до своєї кімнати.

ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА

Наступний день приніс нові несподіванки.

Уранці з’ясувалося, що Тася розрізала собі вени гостро наточеним кухонним ножем. Міледі знайшла вже її охололий труп.

Інцидент не вдалося приховати. Коли Льолік з Боліком виносили з Тасиної кімнати накриті білим простирадлом ноші, збіглися всі мешканці студії.

„Ось який порятунок мала на увазі Тася”, – думала Рита, прихилившись до холодної стіни в коридорі. Тепер зосталася одна вона. Риті хотілося заскавчати від туги і безвиході.

Вадим не дивився в її бік. Рита вже пошкодувала, що посварилася з ним напередодні. Він єдиний, хто міг би її врятувати. Але тепер пізно про це думати. Після всього, що вона учора наговорила, Вадим не захоче їй допомагати.

Рита відчула, що їй відбирає ноги. Вона згадала, що з позавчора нічого не їла. Треба опанувати себе і заспокоїтися. Перш за все слід поїсти, аби вгамувати цей дрож у колінах, а потім вона що-небудь вигадає.

Рита пішла на кухню. Там нікого не було. На столі лежав шмат холодного вареного м’яса. Вона жадібно вп’ялася в нього зубами. Їла квапливо, без хліба, поки не відчула в шлунку приємну важкість. Запивши з’їдене чашкою гарячого чаю, Рита відчула себе значно краще і впевненіше.

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар