Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Плювати їй на всіх! Вона сама зуміє про себе потурбуватися. Недаремно ж її у дитинстві називали Риткою-зірвиголовою. Вона відірве голову кожному, хто посміє стати на її шляху до волі!

Сита і заспокоєна, Рита рішуче вийшла з будинку.

Півдня вона витратила на те, щоб з усіх боків обдивитися огорожу навколо студії. В ній не було жодної підходящої лазівки. Електричний дріт виключав можливість просто перелізти через паркан.

„Ось чому дядя Жора не криється зі своїми садистськими одкровеннями, – подумала Рита. – Він знає, що звідси неможливо утекти.”

На якусь мить вона знову втратила надію на визволення. Потім замислилася.

„А що як знеструмити електричний дріт? Зробити маленьку диверсію! – У Рити радо заблищали очі. – Це вихід! Взнати б, де у них знаходиться трансформатор.”

Вона з подвоєною енергією продовжила обнишпорювати територію студії.

Години через три, вкрай стомившись, Рита нарешті дізналася про все, що її цікавило.

Трансформаторна будка знаходилася неподалік від будинку. Біля неї була прив’язана вівчарка, досить люта на вигляд. Це ускладнювало варіант втечі через паркан. Єдиним можливим виходом залишалися дві брами – північна і південна. Через північну Рита в’їхала сюди на машині Володимира три тижні тому. Південна вела до озера. І та й інша охоронялися вартовими.

„Треба спробувати якось домовитись з ними”, – подумала Рита. Насправді їй хотілося плакати – вигляд охоронців практично виключав можливість порозуміння. Такі, за її уявленнями, мали реагувати лише на хрусткі грошові знаки, бажано зеленого кольору. А їх у Рити зроду не було.

Біля північної брами Рита крутилася так довго, що кореєць-вартовий почав на неї підозріло зиркати.

Рита вже хотіла піти собі, коли брама нечутно відчинилася і на під’їзну алею вкотилася машина Білла. Угледівши Риту, американець широко посміхнувся і, зупинивши машину, прочинив дверцята.

– Рито, ви не хочете я вас підвозить? – запитав він, продовжуючи привітно всміхатися.

Рита посміхнулася у відповідь і заперечно похитала головою.

– Дякую, Білле, я ще трішки погуляю.

Після всього, що вона взнала, Рита не мала ані найменшого бажання сідати в машину до садиста. Зазвичай він приїздив із Джулією, але сьогодні її не було.

„Може, її вже й на цьому світі нема?” – промайнула думка. Рита лячно пересмикнула плечима.

– Як хочете, – мовив Білл і, помахавши рукою, поїхав.

Дивлячись йому вслід, Рита подумала, що було б непогано вибратися звідси, заховавшись в машині у Білла. Але майже відразу відкинула цю ідею. Невідомо ще чим їй загрожує можливість опинитися в полоні у іноземного садиста. З неї досить і вітчизняних.

Розмірковуючи таким чином, Рита повільно дибала у напрямку будинку. І раптом її осяяла рятівна думка: вона зовсім забула про Толіка! Він же розшукує маніяка-убивцю, а Рита якраз і знаходиться у самісінькому його лігві. Треба лише якось сповістити про це Толіка, і він її врятує!

Але як це зробити? Як непомітно відіслати листа?

Відповідь знайшлася несподівано: її порятунок – Білл. Вона попросить його взяти листа й опустити його в місті у поштову скриньку. А якщо Білл почне відмовлятися? Не біда, Рита знає, чим його пройняти: колись у школі вона непогано знала англійську. Вона заговорить з Біллом його рідною мовою, і він не зможе відмовити.

Сповнена рішучості, Рита зачиналася у своїй кімнаті.

Як писати? Раптом Білл прочитає листа і видасть її?

Трішки поміркувавши, Рита вирішила зашифрувати своє послання. Колись у дитинстві вони разом з Толіком прочитали „Жангаду” Жуль Верна і після цього писали один одному зашифровані листи. Шифр, описаний у цій книжці, полягав у наступному. Загадувалося кодове число, а потім всі літери написаного у звичайний спосіб листа послідовно замінювалися іншими. В залежності від того, яка цифра коду припала на ту чи іншу літеру листа, її пересували вперед по алфавіту на стільки ж знаків. Таким чином, зашифрований текст являв собою безглуздий набір літер. Не знаючи коду, лист неможливо прочитати. А щоб Толік зміг його розшифрувати, Рита підпише листа так, як робила це в дитинстві: „Сірб”, тобто „Рита”. Толік згадає їхній коронний код, що складався з чотирьох одиниць, і, вирахувавши по алфавіту різницю між літерами, прочитає текст.

Якщо такого листа хтось і перехопить, Рита скаже, що любить інтригувати хлопців різними загадками. Після сварки з Вадимом, свідком якої був Володимир, Рита мала всі підстави згадати про свого давнього друга і спробувати відновити з ним стосунки. А зашифрувала листа для того, щоб його ніхто не зміг прочитати і розповісти Вадиму. Раптом їхні стосунки відновляться? Тоді Риті буде соромно за свій вчинок. Одним словом, вона запросто викрутиться, якщо хтось вимагатиме від неї пояснень.

Рита узялася до роботи. Як вона не намагалася бути стислою, лист вийшов на цілу сторінку. Вона повідомляла основні дані про кіностудію: її територію, розташування стратегічних об’єктів, охорону, – і благала Толіка поспішати, тому що її життя висить на волосині.

Заклеївши і підписавши конверта, Рита помчала вниз. Машина Білла ще стояла на паркувальному майданчику. Залишилося виконати найважче – вмовити Білла взяти лист. І зробити це треба так, щоб комар носа не підточив.

Рита почула тупіт ніг на сходах і завбачливо сховалася за колону. З будинку вийшов Білл у супроводі дяді Жори. За ним простували Вадим і Володимир. Обличчя дяді Жори було заклопотаним і сердитим.

– Я розуміти, у вас така драма, – долинув до Рити голос Білла. – Але це ваш проблеми. Я платити гроші за товар. Нема товар – нема гроші.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар