Слава ЗСУ!

– Заткнися, кретине! – дядя Жора грубо вилаявся. – Як чуже жерти, так ти майстер, а ледь довелося своїм поділитися, так одразу ж у штани наклав!

Білл ображено засопів. Він хотів щось сказати, але дядя Жора його перебив, махнувши рукою Вадиму і Володимиру, які стояли в нього за спиною:

– Їдьмо, хлопці. У нас обмаль часу.

Не прощаючись, вони утрьох сіли в машину. Білл розгублено маячив на ґанку. Рита подумки тріумфувала: тепер вона точно зможе знайти підхід до американця!

Коли машина зникла з очей, Рита нечутно вислизнула з-за колони. Вона з’явилася так несподівано, що Білл, котрий саме протирав окуляри, ледь не впустив їх.

– Хелло, Білл! – Рита відразу перейшла на англійську. – У вас неприємності?

Американець здивовано підняв брови.

– О, ви розмовляєте англійською! Як мило. Ви все чули, Рито? Така неприємність, – Білл скрушно похитав головою. – Дядя Джора такий грубий. Ми, американці, не дозволяємо собі розмовляти з людьми в подібному тоні.

– Мені й самій дядя Жора не подобається, – охоче підтримала Білла Рита. Вона говорила англійською і могла не боятися, що хто-небудь підслухає їхню розмову. – Він такий невихований. Постійно щипається, та так боляче, що залишаються синці. А якось він ледь не втопив мене.

Рита помітила, що очі Білла спалахнули характерним блиском.

– Що ви кажете! Будь ласка, розкажіть, як це було, – попрохав він.

Рита в подробицях розповіла про подію, яка ледь не урвала її життя, дещо прикрасивши деталі. Американець слухав дуже уважно, час від часу облизуючи пересохлі губи. Рита старалася не помічати його хижого погляду, що ковзав по її шиї, і пальців, які конвульсивно стискалися. Зараз не це було головним.

– А найжахливіше те, – Рита розширила очі, – що він не хоче відпустити мене на пару днів додому. Каже, що робота в першу чергу.

– О, так, це по-американськи, – закивав головою Білл.

Він уже заспокоївся і дивився на Риту з чарівливою ніжністю.

– Але ж я маю в місті нареченого! – Рита вдало імітувала відчай. – Листи звідси йдуть так довго, і то не завжди є можливість їх вчасно відправити. Ось і зараз: дядя Жора вже поїхав, а я хотіла передати ним звісточку для мого коханого. Та не наважилася – дуже вже сердитим виглядав шеф.

Рита ображено склала губенята, наче збиралася заплакати. Білл поплескав Риту по щоці.

– Ну-ну, дівчинко, не вельми побивайся, – сказав він сміючись і нахилився зовсім близько до Ритиного обличчя. – Скажу тобі по секрету: жоден мужчина цього не вартий. Не дивися на мене такими здивованими очима. Старий Білл розуміється на цих речах. І сам колись був молодим. Сподіваюся, твій приятель достойний хлопець. Далеко не кожному випадає можливість понюхати таку знадливу квіточку, як ти, дівчинко. А ти чудо, коли червонієш. Давай свого листа, я відвезу його.

Рита щиро зраділа.

– Правда? Який ви милий! Я довіку не забуду, що ви для мене зробили. Ось лист. Опустіть його в місті у поштову скриньку. Я вам наперед дуже вдячна.

Білл поклав листа у маленьку шкіряну течку і, задоволений собою, підморгнув Риті.

– Сподіваюся, ми ще побачимося. Ти ж не відмовиш трішки попустувати зі старим Біллом, правда, дівчинко? Як це звучить по-вашому? Послуга за послугу.

Рита зробила вигляд, що не зрозуміла значення його слів, і дурнувато посміхнулася. Вона провела Білла до машини. На прощання він поцілував їй руку і ніжно проворкував:

– Бай-бай, крихітко!

– Бай-бай, – відказала Рита.

Вона провела поглядом машину, що швидко віддалялася, і перевела дух. Півділа зроблено. Решта від неї вже не залежить. Тепер уся надія на Толіка. Залишається тільки чекати.

ГЛАВА П’ЯТНАДЦЯТА

Після від’їзду Білла Рита піднеслася духом. Вона розрахувала, що при сприятливому збігові обставин Толік отримає листа вже завтра, при несприятливому – післязавтра. Отже, чекати залишилося від сили три дні.

Наступні два дні Рита прожила відносно спокійно. Весь цей час дядя Жора і хлопці були відсутні. На Ритине запитання, коли вони повернуться, Міледі відказала, що десь за пару днів. Рита була віддана сама собі. Вона блукала по студії, не знаючи, де себе подіти.

Час до часу її серце тривожно стискалося: чи не забуде Білл опустити листа у поштову скриньку? А що як Толік зараз у від’їзді? Тоді вона пропала!

Рита проганяла геть подібні думки. Якщо вона розкисне, тоді вже ніщо не зможе її порятувати.

А надто Рита шкодувала, що посварилася з Вадимом. Вона часто запитувала себе: чи любить вона його насправді? Адже той, хто любить, прощає. Врешті-решт Вадима можна зрозуміти: що може одинак у цьому жорстокому світі? Риті так не вистачало його підтримки. З Вадимом вона почувалася упевнено і спокійно.

А що як вони більше ніколи не побачаться? Ця думка гострим лезом розпанахувала серце. А ще… О Господи! Адже Вадим в розшуку! Якщо сюди заявиться Толік зі своїми хлопцями, Вадима можуть заарештувати. Та його напевне заарештують! Господи, що ж вона накоїла?