Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

Тьотя Дуся привела Риту на кухню і щільно зачинила двері.

– Я все чула, дитятко, – зашепотіла вона. – Не ходи туди, вони тебе вб’ють. Це лихий будинок, лихе місце.

Тьотя Дуся квапливо перехрестилася. Рита дивилася на стареньку широко розкритими очима: звідки вона все знає?

– Не дивися на мене так, – сказала тьотя Дуся. – Я хоча й стара, але з глузду ще не з’їхала. Лихий мене поплутав сюди на роботу влаштуватися. На великі гроші спокусилася, а воно он як обернулося. До кінця життя вимолюватиму в Господа Бога прощення.

Тьотя Дуся знову перехрестилася і слізно вела далі:

– Гадають, я зовсім дурна. Наказують: випери речі, фарба розлилася. А сорочки – всі у крові. А вже я кров від фарби завжди відрізню. Бог свідок – всю війну з медсанбатом пройшла. А тут на старості літ таке…

Тьотя Дуся витерла кінчиком хустки набіглу сльозу.

– Не ходи до них, – гаряче вмовляла вона Риту. – Я тобі допоможу звідси вибратися. Ти мені як онука, на мою Варку схожа. Я увечері додому піду, в село, візьму з собою візка – скажу, що білизну взяла попрасувати. Візок великий, ти в ньому легко помістишся. А я тебе зверху білизною прикрию. Чекай мене о пів на дев’яту на задньому дворі, біля сарайчика. А зараз іди звідси, не приведи Господи хтось помітить.

Перехрестивши дівчину, тьотя Дуся випровадила її в коридор.

Рита гаряче подякувала старенькій і побігла до своєї кімнати. Там вона поспіхом зібрала речі – вони вмістилися в невеличку спортивну сумку. Того, що вона отримала від Володимира, Рита не чіпала.

До призначеного часу залишалася година. Рита подумала, що ще встигне поговорити з Вадимом. Вона не може зникнути, не попередивши його про те, що незабаром тут, можливо, з’явиться міліція.

Вийшовши в коридор, Рита обережно пробралася до дверей Вадимової кімнати. На стук ніхто не відгукнувся. Рита поторсала за ручку – зачинено. Постукала дужче – безрезультатно.

Вона вже ступила на першу сходинку, аби спуститися вниз, як раптом почула громове рокотання басу дяді Жори, що лунав з першого поверху:

– Куди подівся Вадим? Я вас запитую: де мій охоронець? Ледацюги! Гультяї! Мерщій відшукайте його! Я що, дурно плачу вам скажені бабки, коли ви навіть такої дрібниці зробити не можете!

Перелякана і засмучена, Рита повернулася до своєї кімнати. Коли вже дядя Жора не може відшукати Вадима, то Риті це не вдасться й поготів. Не залишалося нічого іншого, як змиритися з обставинами. Думку про те, щоб написати Вадиму записку, Рита відкинула одразу ж: її можуть знайти раніше, ніж Рита вибереться за браму кіностудії. Це б означало вирок для неї і Вадима. А так усе ще може обійтися. Хай тільки тьотя Дуся її врятує, а тоді Рита знайде спосіб, як сповістити Вадима. Зрештою, її зникнення стане для нього сигналом. Він усе зрозуміє і наслідує її приклад…

Наступні півгодини спливли в гнітючому очікуванні. Рита із завмиранням серця прислухалася до найменшого шерхоту в коридорі. Тільки б ніхто про неї не згадав!

За десять хвилин до умовленого часу, прихопивши сумку, Рита вийшла з кімнати і, нечутно причинивши за собою двері, спустилася вниз. Ніким не помічена, вона пробралася на задній двір і роздивилася.

Сутеніло, та було ще досить видно. Рита знаходилася на невеликому заасфальтованому майданчику, оточеному розлогими кущами бузку. Навпроти чорним прямокутником бовванів вхід до сарайчика, у якому, як знала Рита, зберігався різноманітний господарський інвентар. Біля сарайчика, спертий на нього ручками, стояв великий зелений візок, наполовину заповнений білизною. Тьоті Дусі ніде не було видно.

Несподівано в сарайчику почувся шурхіт.

– Тьотю Дусю, – тихо покликала Рита.

Їй ніхто не відповів.

Рита обережно наблизилася до прорізу дверей і зазирнула досередини. Її ще не звиклі до темряви очі не розрізняли жодних обрисів. Нараз темінь сарайчика прошив яскравий спалах, і наступної миті Рита побачила перед собою освітлене ліхтариком обличчя Володимира. Від несподіванки Рита скрикнула.

– Ти не мене, часом, шукаєш? – поцікавився Володимир неприродно лагідним голосом.

Рита з переляку позадкувала, та хтось штовхнув її в спину і з гуркотом зачинив за нею дощані двері. Рита опинилася у пастці.

– Де тьотя Дуся?! – пронизливо закричала вона. – Ми мали з нею зустрітися!

– Може статися, що ви вже невдовзі й зустрінетесь, – хижо вишкірився Володимир і перевів ліхтарик зі свого обличчя в куток сарайчика, де на купі якогось лахміття лежала тьотя Дуся. Тіло її здригалося, а з перерізаної шиї цебеніла кров.

Рита відчула таку нудоту, як ще ніколи в житті, і тієї ж миті підлога вислизнула з-під її отерплих ніг.

ГЛАВА ШІСТНАДЦЯТА

Опритомніла Рита від різкого запаху нашатирного спирту. Вона розплющила очі й побачила над собою Володимира.

– Нарешті! – радісно вигукнув режисер, віднімаючи від Ритиного носа ватку, що пахла аміаком.

Ледь розплющивши очі, Рита тут таки їх заплющила, осліплена яскравим світлом. Ця обставина вразила її найбільше. Звідки в сарайчику таке яскраве світло? Може, це Володимир наводить свій ліхтарик прямісінько їй в обличчя? Та ні ж бо! Це світло тисячі сфокусованих воєдино ліхтарів!

Рита силоміць розклепила повіки. Через кілька секунд вона збагнула, що їй в обличчя світить прожектор. Відвернулася в інший бік – те ж саме сліпуче світло. Що це все означає?

Вона спробувала підвестися, але не змогла – щось міцно тримало її руки й ноги. Їй єдине вдалося злегка підняти голову. Проробивши це, Рита жахнулася – вона була абсолютно гола! Звиклі до світла очі вихопили з дальнього кутка залізний стіл, завалений знаряддями тортур. Сама вона була прив’язана за руки й за ноги до низенького, накритого клейонкою тапчана.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар