Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

– Стерво! – прошипів Володимир, тримаючись рукою за поранену шию. – Ось, значить, ти яка!

Крутнувшись на підборах, він кинувся у дальній куток до залізного столу і загримів катівським причандаллям.

„Ну от, зараз почнеться”, – блискавкою пронизав Риту страх, і вона провалилася в густий морок.

З мороку на неї насувалося велетенське волохате чудовисько з довгим потворним язиком, що звисав із розкритої пащі, у якій хижо біліли ікла.

– Зараз ти станеш іншою, – хрипіло чудовисько голосом Володимира. – Ти будеш лагідною і слухняною і зробиш усе, що я захочу. Ти любитимеш мене так, як ніколи й нікого ще не любила.

– Ні! Ні! Благаю, не роби цього! Я боюсь! Мені буде боляче! Я дуже боюсь! Я зроблю все, чого ти захочеш, тільки не роби мені боляче!

Чиї це слова? Невже її? Невже вона може так принижуватися?!

Володимир уже чапів над Ритою з ножем у руці. Гостре вістря леза він приставив до її горла і потихеньку всвердлював його у шкіру. Потім відняв ножа і хтиво посміхнувся.

– Ні, не думай, що ти помреш так швидко. Це було б надто примітивно.

Лезо ножа зблиснуло перед Ритиними очима і, ніби в масло, увійшло в її ліву руку. Рита страшно закричала, але за секунду крик урвався – вона несподівано виявила, що линва, яка притягує її праву руку до тапчана, ослабла. В голові промайнула рятівна думка: треба спробувати вивільнити руку. Ще раніше вона зауважила сокиру на табуреті праворуч від себе. Звільнившись, вона легко до неї дотягнеться.

Пересилюючи скажений біль у лівій руці, Рита почала потиху викручувати правицю з-під ослабленої линви. Глянувши на садиста, вона помітила здивування на його обличчі. Мабуть, Володимир не сподівався, що вона так стримано відреагує на те, що він розітнув їй плече. Рита поквапилася виправити свій прорахунок.

– Навіщо ж ти так? – по-дитячому простодушно скрикнула вона, і сльози самі бризнули з очей. – Тобі здається, що жінки люблять лише тих, хто завдає їм болю, але це не так. Я полюбила тебе відразу, як тільки побачила. Ти видався мені тим казковим лицарем, на якого я чекала з дитинства. Ти – мужчина моєї мрії, Володю!

Володимира вочевидь зацікавило таке одкровення. Рита зрозуміла, що вірно обрала тему. У пам’яті спливла стаття з якоїсь газети, де писалося, що садисти – це люди із заниженою самооцінкою і безліччю комплексів. Вбиваючи, вони нібито самоутверджуються. Володимиру має сподобатися розмова про його достоїнства.

– Ти, можливо, і не підозрюєш, яке враження справляєш на жінок, – вела далі Рита, продовжуючи непомітно вивільняти руку. – Одна моя подруга бачила нас разом у місті. Вона потім зізналася мені, що ти їй наснився. У білому халаті і гумових рукавичках, заляпаних кров’ю. Буцімто ти лікар і робиш їй операцію без наркозу.

При останніх словах ніздрі Володимира затремтіли, як у гончого пса, що відчув здобич.

– Говори ще… говори… – попросив він, облизуючи пересохлі губи.

Це надихнуло Риту.

– Тані, так звати мою подругу, снилося, ніби вона відчуває пекельний біль, але вона була рада прийняти його від тебе. Операція тривала дуже довго. Тетяна то втрачала свідомість, то знову приходила до тями і весь час їй перед очима стояло твоє мужнє обличчя. У ті хвилини, коли їй було найболючіше, вона любила тебе найдужче.

Рита задихалася від власних слів. Які жахливі нісенітниці вона верзе!

Проте слова її мали магічну силу: Володимир, забувши про укус, дивився на Риту у невимовному захваті.

– Говори! Говори ще! – повторював він, важко дихаючи.

Очі садиста налилися кров’ю, губи посмикувалися у гримасі якогось хижого непередаваного блаженства.

Рита прикликала на допомогу всю свою уяву і продовжила розповідь. Коли вона дійшла до кульмінаційного моменту, змальовуючи закривавлені стіни і тіло, що б’ється в агонії, Володимир несподівано закричав:

– Я теж бачив цей сон! Та дівчина з покусаними губами і розкошланим волоссям, вона дивилася на мене з такою ніжністю і любов’ю!

В екстазі Володимир заходився цілувати Ритину руку, злизуючи з рани кров.

– А ти? Ти погодилася б на таке? – збуджено шепотів він. – Ти б любила мене так, як вона? Любила б?!

Нараз Рита відчула, що її права рука вільна. Вона зробила нею рух в бік сокири, але – на жаль! – надто швидкий. Помітивши Ритин жест, Володимир стрімко перехилився і першим ухопив держално.

– Так ось ти яка! – закричав він, бризкаючи слиною. – Навішала тут мені локшини на вуха і ледь не огріла обухом по голові! Ну так отримуй своє!

З цими словами він схопив вільну Ритину руку і замахнувся сокирою, заміряючись її відтяти. Пройнята жахом, Рита голосно скрикнула.

Зненацька залізні двері погреба з гуркотом відчинилися, і на порозі зринув Вадим. З несподіванки Володимир впустив сокиру. Та грюкнула об кам’яну підлогу, і Рита полегшено видихнула.

– Вадиме, порятуй мене! – закричала вона.

Володимир повільно нахилився і підняв сокиру. Вони стояли один навпроти одного: Володимир із сокирою, і Вадим – голіруч. Рита побачила, що у Вадима розсічена брова і роздерта сорочка.

– Як ти тут опинився? – розлютовано запитав Володимир. – Де Льолік з Боліком? Вони мали охороняти двері.

– Льолік з Боліком? – Вадим хитнув головою в бік виходу. – Там. Мабуть, бачать сни. Точно не знаю. Я їх відключив.

– Ти?! – аж задихнувся Володимир і тут же скривився – так, наче щойно проковтнув цитрину. – А де дядя Жора?

Вадим посміхнувся.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар