Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

До неї знов повернувся її звичний гарний настрій. В елегантній машині, поряд із красенем-водієм вона почувалася майже щасливою. Револьвер додавав упевненості.

– Ви не боїтеся, що ваш готовий до бою пістолет може несподівано вистрілити? – поцікавився Володимир, якось дивно посміхаючись. Очевидно, він уже пошкодував, що так необачно озброїв свою супутницю.

– Ні, не боюсь, – відказала Рита, але про всяк випадок направила дуло вниз.

Режисер криво посміхнувся.

Машина рушила з місця так тихо, начебто це був не двотонний монстр автомагістралей, а невагомий метелик, що спурхнув з квітки. Рита від задоволення навіть заплющила очі. От би зараз її побачив хтось із знайомих! Наприклад, Ніна або Лариса. Або сама Наталя Аполлінаріївна. Або ні: хай краще всі разом! Нехай вийдуть їй назустріч всією лабораторією на чолі з Сергієм Леонідовичем. А попереду нехай крокує Руслан Омарович – із зеленим прапором і портретом начальника Департаменту стічних ресурсів. Ніби вони йдуть на демонстрацію з охорони довкілля.

Рита розплющила очі. Машина їхала по обсадженій каштанами вулиці. Наче на крилах летіла! І як же тісно було цьому чудо-авту на вузькій смужці дороги, з обох боків стиснутій запльованими тротуарами. Воно рвалося туди, де немає ніяких перешкод, – у небо. Рита відчувала це всім своїм єством. Так само і її душа, стиснена рамками жалюгідного, напівжебрацького існування, рвалася у невідомий їй світ розкоші і багатства.

– Ви були коли-небудь у „Гроті”? – запитав Володимир, котрий увесь час нишком спостерігав за Ритою.

– Де? – здивовано перепитала дівчина.

– В ресторані „Грот”.

– Ні.

Володимир подивився на годинник.

– Ну тоді ми трішки покрутимося по місту, а потім завернемо туди. Не заперечуєте?

Рита не заперечувала.

Мерседес помчав далі.

ГЛАВА ТРЕТЯ

– Ну ось ми й на місці, – весело мовив Володимир, заглушивши двигун.

Рита здивовано роззирнулася: де вона?

Авто стояло серед просторої галявини на урвистому березі Десни. Галявина була зі смаком окультурена: викладені плиткою доріжки, доглянуті газони, охайні барвисті клумби. У глибині галявини височіла кам’яна споруда, стилізована під вхід у печеру. Над замшілим козирком смарагдово переливалися неонові літери: ресторан „Грот”. Ніколи раніше Рита не була в цьому місці, навіть не підозрювала про його існування.

Володимир вийшов з машини й, обігнувши її, відкрив перед Ритою дверцята.

– Прошу, – мовив він, злегка вклонившись.

Рита продовжувала незворушно сидіти. Потім ніби зробила над собою зусилля і вийшла – пакет в одній руці, пістолет у другій.

– Ну, це вже зайве.

Володимир узяв з Ритиних рук пістолет, обережно розрядив його і закинув у бардачок. Потім туди ж поклав і пакет. Зачинивши дверцята машини, він церемонно подав Риті руку. Вони рушили в напрямку скляних дверей, що вели в самісіньке серце диво-споруди.

З прочинених вікон-ілюмінаторів плинула тиха музика. Біля вхідних дверей стояв літній швейцар у зеленому мундирі. Побачивши парочку, він привітно всміхнувся і широко відчинив двері.

– А-а, Володя! Привіт, привіт. Щось давненько тебе не було.

– Діла, Микитовичу, діла, – в тон йому відказав Володимир, пропускаючи Риту наперед.

Краєм ока Рита помітила, як її супутник тицьнув зеленого папірця в правицю швейцара, і той догідливо схилився.

Серце Рити завмирало від щастя, коли вона увійшла до ресторану. Невеличкий зал був зроблений у вигляді печери. На стінах – зелена драпіровка, що нагадувала мох. З правого боку від входу розкинувся кришталевий восьминіг, що мінився різними кольорами. З кожного щупальця водограйчиком струменіла вода. В центрі восьминога навколо своєї осі крутився великий акваріум з дивовижними морськими істотами та химерними водоростями. З дна, всипаного різнобарвними мушлями і гладенькими камінцями, піднімалися догори веселі бульбашки. Акваріум повільно крутився навколо своєї осі під звуки тихої чарівної музики. Ніколи в житті Рита не бачила такого чудового водограю!

В глибині залу виднівся поміст для естради, зроблений у вигляді розкритої мушлі, оздобленої перламутром. Зі стелі звішувалися штучні сталактити. Їм назустріч стриміли сталагміти. Кожний столик таким чином був відокремлений від іншого, однак фонтан та естрада проглядалися з будь-якого місця. Над столиками на довгих срібних ланцюгах висіли світильники, які формою нагадували морських їжаків. Вони злегка погойдувалися, наповнюючи зал мерехтливим сяйвом. Враження було таке, наче знаходишся десь на морському дні, у володіннях самого Нептуна.

Зачарована, Рита роззиралася навкруги, допоки молоденька офіціантка у платтячку під риб’ячу луску приймала у Володимира замовлення.

Де-не-де за столиками сиділи люди. Вони разюче відрізнялися від тих, з ким Риті доводилося працювати, стовбичити у чергах, душитися в міському транспорті. Це були добротно вдягнені чоловіки і жінки, сповнені до краю почуттям власної гідності. Їх обличчя випромінювали посмішки, манери вражали стриманістю. Вони знали, що можуть скільки завгодно сидіти в цьому затишному ресторанчику, слухати улюблені мелодії і тішити черево фірмовими стравами. Ніхто не вихопить у них з-під носа шмат м’яса, що найбільше впав в око („не вирізка, звичайно, але кісточка порівняно невелика”), і не зачепиться в тролейбусі величезною сумкою за нові капронові колготи, вдягнені спеціально для урочистого випадку. Це були господарі життя або наближені до них особи – так гадалося Риті.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар