Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > З вами цього не трапиться

„Невже здійснилася моя мрія? – думала вона. – Невже я теж прилучилася до цього казкового світу, про який кілька годин тому могла лише мріяти?”

Рита із вдячністю поглянула на Володимира. Який же він уважний та галантний, спокійний і впевнений у собі. Відчувається, чоловік при грошах. Тепер Риті було соромно, що вона узяла під сумнів його порядність. Володимир посміхнувся у відповідь на її вдячний погляд.

„А Лариса, дурненька, гадає, що мільйонери товсті й лисі”, – промайнуло в Ритиній голові. Вона подумки подякувала долі, що їй трапився не такий.

Вечір проминув просто чудово. Режисер захоплено розповідав про свою роботу і запрошував Риту до співпраці.

– Ви рідкісна жінка, – говорив він. – Ваша чарівність заслуговує кращого застосування.

Рита розповіла йому, де працює. Навіщо втаювати, розметикувала вона. Якщо справа обернеться серйозно, все одно доведеться усе викласти. Так нехай одразу знає, з ким має справу.

Під кінець вечері, захмеліла від випитого шампанського – вона ще ніколи не пила його в такій кількості – і розімліла від надміру дивовижних страв, Рита погодилася на роль кінозірки. Вона пообіцяла, що візьме на роботі відпустку, і таким чином для початку матиме у своєму розпорядженні цілий місяць.

Володимир зрадів.

– Коли ти зможеш узяти відпустку? – запитав він, ніби випадково перейшовши на „ти”.

– Десь за тиждень, – сказала Рита, наперед хвилюючись через розмову із Сергієм Леонідовичем, який свято дотримувався букви закону, а згідно з цією „буквою” Рита мала йти у відпустку лише за місяць.

Близько опівночі режисер відвіз Риту додому. Вони домовилися назавтра зустрітися знову і з’їздити до Люсі, приватної модистки, котра шиє на замовлення тільки дуже гарним знайомим – так відрекомендував її Володимир.

– Хочу, щоб ти сама вибрала собі вбрання, – пояснив він. – Місяць відпустки – не так уже й багато. Хай краще усе заздалегідь буде підготовлене до зйомок.

* * *

Євдокія Андріївна, або просто тітка Явдоха, як називали її сусіди, більш за все любила ліс. А вже гриби та ягоди збирати – меткіших від неї не було. Підуть, бувало, із сусідкою по малину чи по суниці, начебто одними й тими ж стежками йдуть: сусідка ледь дно прикрила, а в тітки Явдохи – піввідра.

Це було не лише захоплення, а й вагомий додаток до її маленької пенсії. На базарі нині все дорого, а тітка Явдоха мала природний хист збувати лісові дари з неабиякою вигодою.

Того ранку думки її були націлені на ожину. Збирати її – одна втіха! Наче кнопочку розстібуєш: клац! – і ось уже ягода зі шматочком відламаної плодоніжки летить у відро.

Захопившись улюбленим заняттям, Євдокія Андріївна переходила від одного куща ожини до іншого, коли раптом її увагу привернуло щось невиразне у кущах. Розсунувши зарості, тітка Явдоха з жахом відсахнулася: перед нею лежали понівечені людські останки.

Приголомшена страшним видовищем, жінка з вереском кинулася навтьоки, навіть не згадавши про відро, наполовину наповнене ожиною.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Люся зустріла гостей привітно. Це була вродлива молодиця років тридцяти з яскраво підфарбованими очима. Квартира, до якої завітали Володимир і Рита, свідчила про непогані статки її господарки: розкішні, зі смаком підібрані меблі, оксамитові портьєри, безліч килимів. Жінка без упину курила і, мабуть, тому голос її був низьким та хриплим.

– Володимир? Привіт! Заходь, – Люся підставила щоку для поцілунку. – Давно тебе не бачила. А це хто?

Володимир відрекомендував Риту.

Люся повелася з дівчиною по-свійськи, наче вони були знайомі упродовж багатьох років.

– Ходімо пити каву, – запросила вона. – Я щойно зварила.

Гості увійшли до вітальні і потонули у м’яких кріслах. Люся розлила в чашки густий пахучий напій.

– За чим прийшли? – запитала вона згодом, запалюючи чергову сигарету.

– Рита зніматиметься у моєму новому фільмі, – пояснив Володимир. – Треба підібрати їй вбрання. Щось оригінальне.

Режисер клацнув пальцями.

Модистка оцінила Риту професійним поглядом, затримавши його на тонкій талії і довгих струнких ногах. За хвилину вона сказала:

– Гаразд, Володю. Ти тут посидь, а ми з Ритусею поки що зникнемо.

Вона повела гостю до своєї майстерні. Це була простора світла кімната, розташована в кінці довгого коридору. У правому кутку стояла швейна машинка, поряд – кілька манекенів. Великий стіл займав ледь не половину кімнати. На стіні зліва висіло величезне дзеркало. Всюди, на столі, стільцях, підвіконні, без ладу лежали шматки матерії і паперові лекала.

Була там ще й шафа. В неї насамперед і занурилася Люся.

Рита з цікавістю спостерігала за модисткою. Їй завжди подобалися такі люди – прості в спілкуванні, із тих, що ніколи не журяться, сповнені енергії та оптимізму. Всі ці якості різко контрастували з Ритиною невпевненістю у собі і надмірною сором’язливістю. Одначе бували хвилини, коли Рита, як мовиться, входила в раж, і тоді ніхто вже не міг її зупинити ні в люті, ні у веселощах.

– Для початку спробуй ось це, – Люся дістала з шафи маленьку сукенку з лискучої тканини. Вона так і палахкотіла в її руках.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

  24.10.2013

не файно


Admin 11.07.2011

Вдалося відновити повний текст роману для читання з сайту.


Додати коментар