Слава ЗСУ!

Коли відчиняла двері до спальні, ноги підкошувалися. Але він усе ще спав. Навіть зраділа цьому. Нечутно відчинила шафу й вибрала плаття, що пасувало нагоді – вишукано врочисте. Подбала і про костюм для нього – темно-синій, із яснішими смужками, якраз у тон до свого вбрання. Біля узголів’я ліжка поклала чисту зміну білизни.

Повернулася до вітальні й, поспішаючи, застелила скатертиною стіл, розставила тарілки, келихи, взяла із серванта пляшку шампанського, яка стояла ще з тих часів. Забобонно не торкалась її, мов запоруки його повернення, а тепер дивилась на неї з

язичницькою відданістю.

На кухні відкрила консерви – з кращих, які були, – в таріль із рисової соломи наклала гіркою яблука, апельсини, банани, а зверху – маленького волохатого гномика, його подарунок ще за часів перших їхніх побачень. Зготувала м’ясо для печені, поставила в духовку. Ось і зроблено все, що встигнеш нашвидкуруч. Тільки от в душі не було ладу: що сказати, як підступитися до нього? Немов од цього залежала сама її доля.

У такому сум’ятті вона й зайшла до спальні, бажаючи бути поруч нього, коли прокинеться. Звісно, він теж цього сподівається. Роздивлялася дороге обличчя, слухала, як дихає, ніби звіряючи з давніми своїми спогадами, відчувала в собі їхній відновлений ритм. Овид її душі розпросторювався і якоїсь миті подумала про незбагненну силу, що, перше кинувши в прірву печалі, тепер так щедро винагороджує.

Коли чоловік, ще не впізнаючи, глянув на неї, з висоти свого піднесення зрозуміла – немає сенсу розпитувати його ні про що. Їй подаровано його повернення, решта – додасться.

Та варто було йому поспитати – наче не бачились вони кілька днів, – як їй велося, не стрималася й видихнула крізь сльози: \"Хіба ж я жила без тебе?!”

Вона заплющувала очі, намагалася розслабитися й не думати ні про що. А потім, поновивши гостроту сприймання, одним поривом намагалася розпізнати, уявити чоловікове життя впродовж двох минулих років. Неначе з тієї безвісті сподівалася оповістки про їхнє майбутнє. Однак їй бракувало для цього хоча б кількох його побіжних спогадів.

Де був увесь цей час? Чому анічогісінько не розказує про себе? Що сталося з його пам’яттю? Як їй бути з ним далі? Зрештою, настановила – придивитися до нього уважніше й не торкатися поки що в розмовах тієї катастрофи, минулих двох років. У будь-якому випадку неодмінно мусить порадитися з лікарем.

Вранці, коли вона йшла з дому, чоловік ще спав. Трохи нервувалася цим, бо так хотілося перемовитися бодай кількома словами, зазирнути в очі. Зрештою, сподівалась, собі не зізнаючись, упевнитися, що її побоювання за нього були перебільшеними. Написала записку, щоб зателефонував їй на роботу, як тільки прокинеться. А вона спробує від - проситися й разом придумають щось на сьогодні.

Уже за дверима похопилася, вернулась і дописала номер свого робочого телефону,

бо ж він міг забути.

Не зчулась, як і до роботи дісталася. На дворі було сонячно й тепло – весна заходжувалася вже по-справжньому: помітила дорогою кілька розквітлих вишень. Сплески радості заполонювали її, хотілося йти швидше, кудись поспішати. „Куди?” – зчудувалася сама собі. Та ж таки до свого робочого місця, адже він ось-ось прокинеться, прочитає записку й подзвонить. А може, не лише це прискорює їй ходу, нічого критися – нетерпеливиться поділитися негаданою радістю з приятельками на роботі. Щоб з їхніх поздоровлень та зчудувань самій пережити її по-новому.