Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Про вас питав барон Альваріто.

— Я побачуся з ним у «Гаррі».

— Добре, полковнику.

— А де Великий Магістр?

— Зараз піду пошукаю.

— Скажіть йому, що я в барі.

Розділ VIІ

Бар «Грітті» був зразу ж за холом, хоча слово «хол», подумав полковник, не пасує до зали таких благородних пропорцій. Здається, це Джотто визначив, що таке коло? Ні, то якийсь математик. Він пригадав один з анекдотів про Джотто, який йому найбільше подобався: «Це дуже просто!» — сказав художник, намалювавши бездоганне коло. Хто і коли в біса йому це розповів?

— Добривечір, Таємний Раднику,— привітався він до бармена; той був лише кандидатом у члени Ордену, але полковникові хотілося підлестити йому.— Чим можу служити?

— Випийте чарочку, полковнику.

Полковник поглянув крізь засклені двері на Великий канал. Він побачив високий чорний стовп, до якого прив'язували гондоли, і відблиск вечірнього зимового сонця на воді, що брижилася від вітру. По той бік стояв старовинний палац, а каналом пливла широка чорна баржа, горнучи перед собою хвилю тупим носом, хоч і вітер був ходовий.

— Налийте сухого мартіні,— сказав полковник. — Велику чарку.

В цю мить до зали зайшов Великий Магістр. На ньому був фрак, як і належало метрдотелю. Він був гарний справжньою людською — внутрішньою — красою: усмішка його йшла від самого серця чи від того, що називають душею, а тоді весело й щиро виливалась назовні, осяваючи обличчя.

Обличчя в нього було правильне, з довгим прямим носом, як у всіх уродженців Венето, з добрими, веселими й щирими очима і сивиною людини поважного віку — він був на два роки старший за полковника.

Він підійшов з привітною усмішкою, хоч і з виглядом змовника, бо в них було чимало спільних таємниць, і простяг свою велику міцну руку з довгими пальцями, випещену, як і годилося людині на такій посаді, а полковник простяг йому свою — двічі прострелену і трохи скарлючену. Так зустрілися два старожили Венето, двоє братів у спільноті роду людського — єдиного клубу, куди вони обидва платили внески, побратими в любові до стародавньої країни, яку споконвіку роздирали нескінченні чвари, але яка навіть у поразці лишалася нездоланною, до країни, яку обидва вони захищали в юності.

Міцний потиск рук — короткий вияв прихильності й радості від зустрічі; потім метрдотель сказав:

— Добридень, полковнику!

— Добридень, Gran Maestro15,— відказав полковник. Полковник запросив Gran Maestro випити з ним за компанію; метрдотель відповів, що він на роботі. А пити на роботі заборонено.

— Під три чорти всякі заборони! — вигукнув полковник.

— Маєте рацію,— мовив Gran Maestro,— але свої обов'язки треба виконувати, правила у нас розумні, тож їм слід коритися, особливо мені: я мушу подавати приклад.

— Який же тоді з вас Gran Maestro! — заперечив полковник.

— Налийте мені чарку Garpano punto e mezzo16,— звелів Gran Maestro барменові, котрого досі не прийняли до Ордену через якусь дріб'язкову причину, неясну й приховану.— Я вип'ю за Ordine17.

Так, порушивши порядок і правила поведінки старшого рангом, що повинен бути прикладом для підлеглих, Gran Maestro і полковник вихилили по чарці. Вони поспішали не навмисне, і Gran Maestro не виявляв ніякої тривоги. Просто швидко вихилили по чарці, і край.

— А тепер обміркуймо справи Ордену, — сказав полковник. — Сесія у нас таємна?

— Так, — відповів Gran Maestro.— Я оголошую її таємною.

— Давайте далі, — сказав полковник.

Орден, витвір їхньої фантазії, був заснований під час розмов Gran Maestro з полковником. Він називався El Ordine Militar, Nobile y Espirituoso de los Caballeros de Brusadelli18. I полковник, і метрдотель розмовляли по-іспанському, а оскільки це найпридатніша мова, коли ви хочете заснувати Орден, то вони й скористалися нею, назвавши Орден ім'ям відомого міланського спекулянта-мільярдера, що ухилявся від сплати податків; під час шлюборозлучного процесу, коли виникла суперечка через розподіл майна, він публічно звинуватив молоду дружину в тому, що своєю надмірною хтивістю вона довела його до розумового розладу.

— Gran Maestro, що чути про нашого патрона, хай буде благословенне його ім'я? — спитав полковник.

— Нічого. Він чомусь притих останнім часом.

— Мабуть, віддається медитаціям.

— Мабуть.

— Певне, вигадує нові й ще мерзенніші підступи.

— Можливо. Він мені нічого не казав.

— I все ж на нього можна покластися.

— Поки не вмре. А тоді хай чорти смажать його в пеклі, а ми свято шануватимемо пам'ять про нього.

— Джорджо,— сказав полковник,— налийте Gran Maestro іще чарку карпано.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!