Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Коли це наказ,— сказав Gran Maestro,— то я мушу коритись.

Вони цокнулися.

— Джексоне! — гукнув полковник.— Погуляйте собі як слід. Їсти можете тут. Завтра об одинадцятій нуль-нуль з'явитесь до холу, а тепер згиньте мені з очей, глядіть тільки, не вскочте в якусь халепу. Гроші у вас є?

— Так, пане полковнику,— відказав Джексон і подумав: «Старий шкарбан і справді з'їхав з глузду. Міг би підкликати мене до себе, а не горлати на цілу залу».

— Вшивайтеся швидше! — скомандував полковник.

Джексон виструнчився перед ним.

— Ви мені набридли; товчетеся цілими днями і навіть гульнути як слід не вмієте. Господи, та хоч сьогодні погуляйте досхочу!

— Слухаю, пане полковнику.

— Ви зрозуміли, що я сказав?

— Так, пане полковнику.

— Повторіть.

— Рональдові Джексону, особистий номер сто тисяч шістсот сімдесят вісім, з'явитися в хол готелю «Грітті» об одинадцятій нуль-нуль, завтра, числа не пам'ятаю, а доти не навертатися на очі полковникові й добряче гульнути. Або...— додав він,— принаймні спробувати.

— Вибачте, Джексоне,— сказав полковник,— я таки свиня...

— Дозвольте заперечити, пане полковнику? — спитав Джексон.

— Дякую, Джексоне. Може, я й не свиня. Добре, якщо ви маєте слушність. А тепер забирайтеся звідси! Кімнату вам дадуть чи вже дали, харчі забезпечені, отож ідіть і розважайтеся собі.

— Слухаю, пане полковнику.

Коли Джексон пішов, Gran Maestro спитав:

— Що він за хлопець? З отих понурих американців?

— Атож,— відповів полковник,— Господи, скільки їх у нас! Похмурі, доброчесні, вгодовані й тупі. В тому, що вони тупі, є й моя вина. Але трапляються й гарні хлопці.

— Як ви гадаєте, вони трималися б, як ми, на Граппі чи на П'яве?

— Добрі хлопці трималися б. Може, навіть краще за нас. Але, бачите, в нашій армії не ставлять до стінки навіть самострілів.

— Господи! — вигукнув Gran Maestro.

I він, і полковник — обидва вони знали людей, які нізащо не хотіли вмирати, забуваючи, що тому, хто помре в четвер, уже не треба буде вмирати в п'ятницю; вони пам'ятали, як один солдат прив'язував мішок з піском до ноги свого товариша, щоб не лишилося опіку, і стріляв у нього з такої відстані, щоб, улучивши в гомілку, не пошкодити кістки, а потім, замітаючи сліди, стріляв разів зо два в повітря. Так, обидва вони знали про це, і на згадку про війну, а також із щирої, благородної ненависті до тих, хто на ній багатіє, вони й заснували свій Орден.

Вони пам'ятали — ці двоє, що любили й поважали один одного, — як бідні солдати, котрі нізащо не хотіли вмирати, ділили між собою гонорейний гній, зібравши його в сірникову коробку, щоб заразитися і не йти в чергову криваву атаку.

Були и такі, що носили під пахвами мідні монети, сподіваючись дістати жовтяницю. А тим, у кого водилися гроші, впорскували парафін під колінну чашечку, і їм зовсім не треба було воювати.

Вони знали, як вживати часник, щоб ухилитися від атаки, знали всі чи майже всі хитрощі: адже один був сержантом, а другий лейтенантом у піхоті, й обидва билися на трьох вузлових позиціях — на Пасубіо, на Граппі і на П'яве, — а де ж тоді й ухилятися, як не там!

А перед тим вони пройшли крізь безглузду бойню на Ізонцо й на Карсті. Їм було соромно за тих, хто її влаштував, і вони намагалися не думати про цю ганебну, безглузду подію — скоріше б її забути. Хоч іноді полковник згадував її для науки. Отож вони й заснували Орден Брусаделлі — аристократичний, військовий і духовний, — який налічував усього п'ять членів.

— Що чути в Ордені? — спитав полковник.

— Кухаря ресторану «Маніфік» ми зробили Командором. Того дня, коли йому стукнуло п'ятдесят, він тричі показав себе мужчиною. Я повірив йому на слово. Він ніколи не бреше.

— Авжеж. Він ніколи не бреше. Але в цьому ділі я б не дуже звірявся на чиюсь похвальбу.

— А я повірив йому. Він був ледь живий.

— Колись він був великий мастак задирати дівчатам спідниці.

— Anch’io19.

— Ви щось плануєте на зиму?

— Ні, Найдостойніший.

— А вам не здається, що слід влаштувати маніфестацію на честь вельмишановного Паччарді?

— Як накажете.

— Мабуть, почекаймо з цим,— сказав полковник.

Він трохи подумав, а потім замовив собі ще чарку сухого мартіні.

— А чи не влаштувати нам на честь нашого великого патрона Брусаделлі, хай буде благословенне його ім'я, процесію й маніфестацію в якомусь історичному місці — скажімо, на площі Святого Марка чи коло старої церкви в Торчелло?

— Церковна влада навряд чи дасть на це дозвіл.

— Тоді відмовимося на цю зиму від публічних маніфестацій і будемо діяти на користь Ордену своїми власними силами.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!